Комунікації в менеджменті

За всіх умов неформальні комунікації забезпечують певну надмірність у всіх елементах інформації для досягнення гнучкості цієї системи. І все- таки, ефективний менеджмент передбачає ситуацію, за якої основна час­тина завдань організації повинна вирішуватися в результаті використання офіційних зв’язків і відносин. Переважання неофіційних комунікацій у системі управління призводять до високого ступеня невизначеності та ча­сто свідчить про її недосконалість.

2.4. Структура спілкування

Б

ез суб’єктів, які беруть участь у процесі передачі, одержанні і засвоєн­ні інформації, немає комунікації. Для розуміння природи спілкуван­ня, його рівня і особливостей достатньо уявити собі комунікативний про­цес як взаємодію: ”Я — Я”, ”Я — Ми” і “Ми — Ми”. Курбатов В.І. виділяє такі підходи.

Підхід 1. Суб’єктами комунікативного процесу є окремі індивіди (або групи індивідів), які беруть участь у взаємоузгодженому процесі обміну інформацією. Схема комунікації матиме такий вигляд:

С і                  ^ С 2

Із цієї схеми не видно, хто є відправником, а хто є одержувачем тієї чи іншої інформації.

Підхід 2. Стрілка, позначена суцільною лінією, означатиме цілеспря­мований процес передачі інформації, а пунктирна — відповідь на неї, зво­ротний зв’язок. Тоді структура комунікації може бути представлена так:

К *             £ Р

Якщо комунікація виступає процесом передачі навичок, то природно, що домінуючими в ньому будуть доказовий, ілюстративний і аргументую­чий аспекти. Тоді комунікатора зручніше трактувати як аргументатора, а реципієнта — як адресанта. Процес комунікації, пов’язаний з передачею інформації від аргументатора до адресанта, буде навчанням, лекцією, се­мінаром, оглядом, настановою.

У тому випадку, коли процес комунікації носить конфліктний харак­тер і реалізується в конфронтації та протиборстві, комунікатор і реципієнт перетворюються в опонента і пропонента. Подібний процес обміну по­відомленнями характеризується тим, що у відповідь на кожне повідомлен­ня пропонента, на його тезу або аргумент опонент висуває свою контртезу або контраргумент. Така конфліктна комунікація виражається в спорі, полеміці, диспуті.

На відміну від вищенаведеної, можлива конфліктна модель комуні­кації, яка від протиріччя в мотивах веде до узгодження в результатах, відпо­відно використовуючи для цього безконфліктні засоби. Суб’єкти такого процесу — учасники переговорів. Вони є партнерами в пошуку взаємоуз- годженого виходу із конфліктної ситуації.

Встановлення належної комунікації пов’язане з розв’язанням багатьох питань. Це готовність партнерів встановити комунікацію, виявити та усу­нути перешкоди, вибрати способи комунікації, правильно поєднати усну, візуальну та письмову форми комунікації тощо. Людську комунікацію прийнято вивчати не тільки в її теоретичних аспектах, але й як мистецтво та практику. Саме так розглядається здатність до комунікації (вміння го­ворити, слухати, писати, читати і, зокрема, ораторське мистецтво, схильність до журналістики, викладацької роботи, рекламної справи, літе­ратури, радіомовлення і телебачення тощо).

 

« Содержание


 ...  22  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я