Серед західних держав ремілітаризація Німеччини більше всього хвилювала Францію. Проте її уряд переконувався, що як в Саарсько- му питанні, так і в питанні ремілітаризації Німеччини західні союзники, особливо США, не поступляться «загальними інтересами» заради французьких національних інтересів. І ФРН, очевидно, ремілітаризують. Тим більше, що цього дуже хотів уряд Аденауера.
І так, як Шуман своїм планом намагався захистити економічні інтереси Франції, так і французький прем’єр-міністр Рене Плевен намагався якось захистити національні інтереси своєї країни.
Події розвивались так. Намагаючись вибитись з стану окупованої держави, уряд ФРН 29 серпня 1950 р. направив США, Великобританії та Франції «Меморандум з питання про нові принципи взаємин між ФРН й окупаційними державами». В ньому містилось прохання схвалити Декларацію про припинення стану війни між союзницькими державами та Німеччиною, а метою окупації проголосити забезпечення безпеки ФРН від зовнішньої загрози.
12—18 вересня 1950 р. в Нью-Йорку нарада міністрів закордонних справ США, Великобританії та Франції, а також: сесія НАТО прийняли рішення «проголосити намір порушити питання про припинення стану війни з Німеччиною» але зберегти «окупаційний статут». Там же, що особливо хвилювало Францію, було схвалено «німецьку участь» в об’єднаних європейських збройних силах.
Ось тоді то, 24 жовтня 1950р., Плевен і висунув свій план. Сутність його зводилась до того, щоб озброїти німців без озброєння Німеччини. Він пропонував створити «європейську армію», куди входитиме і німецький контингент, при чому цілком і повністю він буде підкорятися командуванню цієї армії, а не уряду ФРН. Складатись він мав з окремих батальйонів — до більш високого рівня німці не допускалися. Не створювалися й німецькі військові інститути. Плевен намагався врятувати Францію від озброєного німецького сусіда.
Попри все німецькі (читай — західнонімецькі) збройні сили мали бути створені, що порушувало ялтинські і потсдамські рішення про демілітаризацію Німеччини. Порушувало також радянсько-англійський договір 1942 р. і радянсько-французький договір 1944 р., за якими сторони зобов’язувались не вступати у ворожі одна-одній блоки. Тому Радянський Союз, протестуючи проти цих порушень, запропонував скликати сесію РМЗС з німецького питання. Але нарада заступників міністрів закордонних справ, скликана в Парижі (працювала з 5 березня по 21 липня 1951 р.) так і не змогла узгодити порядок денний передбаченої РМЗС, і та не відбулась.
Курс на створення Європейської оборонної спільноти (ЄОС)
В подальшій боротьбі з німецького питання між Заходом і Сходом план Плевена, головна задумка якого зводилась до «озброєння німців без озброєння Німеччини», була знехтувана як Радянським Союзом, так і Сполученими Штатами. Для радянського Союзу головним було не допустити ФРН до вступу в НАТО і її ремілітаризації. Для Сполучених Штатів же, які тепер втручались в усе, що робилось в Європі в галузі озброєння, головним якраз і було втягування ФРН до НАТО. Питання про те, чи буде при цьому створена західнонімецька армія — бундесвер, їх ніби мало цікавило. (Насправді ж вони потурали цьому, оскільки цього бажав канцлер Аденауер). Отже, 18вересня 1951 р. конференція міністрів закордонних справ США, Великобританії та Франції у Вашингтоні прийняла рішення про створення Європейської оборонної спільноти (ЄОС). Згідно з цим рішенням західнонімецькі контингенти мали включитись до «європейської армії». Ніякого натяку на те, що вони не складатимуть бундесвер, там не було. Для врегулювання відносин трьох держав із ФРН після скасування окупаційного статуту був вироблений проект «Загальної угоди», який був схвалений нарадою міністрів закордонних справ трьох держав за участю канцлера Аденауе- ра в Парижі 22 листопада 1951 р.
» следующая страница »
1 ... 67 68 69 70 71 7273 74 75 76 77 ... 187