Бачучи, що готується ремілітаризація ФРН з вступом її до НАТО, Радянський Союз спробував відвернути це, йдучи на серйозні поступки в питанні створення єдиної Німецької держави. 10 березня 1952 р. посли трьох великих західних держав у Москві отримали ноту радянського уряду, де містився новий проект мирної угоди з Німеччиною. Головним у ньому було те, що Німеччина мала право мати власні збройні сили і військову промисловість, але при нейтральному статусі держави. Всі інші питання Німеччина мала вирішувати самостійно.
Це було щось нове і мало привернути увагу перш за все німців. Але Аденауер не клюнув на принаду і зайняв найнепримиреннішу позицію. Він додержувався яскраво вираженого антирадянського, проамериканского курсу і прагнув домогтися ремілітаризації ФРН шляхом її вступу до НАТО. 25 березня 1952 р. радянську пропозицію було відхилено у зв’язку з «неприйнятністю ідеї німецької національної армії», та необхідністю проведення загальнонімецьких виборів.
26 травня 1952 р. в Бонні представники США, Великобританії, Франції та ФРН підписали Загальну угоду (інша назва — Боннський договір), що передбачала скасування окупаційного статуту й надання ФРН самостійності у внутрішній та зовнішній політиці, за винятком питань, пов’язаних з єдністю Німеччини, з Західним Берліном і укладанням мирних угод. Західні держави залишали за собою право тримати на території ФРН свої війська до досягнення мирного врегулювання з Німеччиною, до її возз’єднання.
Наступного дня, 27травня 1952р., в Парижі представники урядів Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Голландії і Люксембургу підписали договір про створення Європейської оборонної спільноти (ЄОС). Отже, Паризький договір разом з Боннським завершували зусилля із створенню «європейської армії, куди б входили і 12 німецьких дивізій (півмільйона солдатів), яка разом з американськими збройними силами мала стати збройними силами НАТО в Європі. Проте вказані угоди набирали чинності лише після їх ратифікації відповідними парламентами.
Друга Берлінська криза
До спроб Радянського Союзу врегулювати німецьку проблему щоб запобігти вступу ФРН до НАТО приєдналась НДР. У січні 1952 р. Народна палата НДР запропонувала бундестагу розпочати переговори про об’єднання країни. У відповідь бундестаг запропонував фактично Східній Німеччині приєднатись до ФРН: ввести на території НДР Основний закон ФРН. Подальші спроби в цьому напрямку також не дали результату.
У день підписання західними державами і ФРН Загальної угоди (Боннський договір), 26 травня 1952 р., уряд НДР сповістив про рішення створити між НДР та ФРН «заборонну зону» — кордон з колючим дротом, вартою та патрулями. Можливість об’єднання Німеччини відсувалась на невизначений далекий термін.
А рівень життя у «двох Німеччинах» був різним. Хоча в НДР він був, мабуть, вищим, ніж в інших країнах народної демократії, з рівнем життя у ФРН та Західному Берліні, які отримували величезне доларове «підживлення» від США, його порівняти було неможливо. І в ті часи, коли між НДР і ФРН не було кордону і Західний Берлін не був щільно відділений від Східного Берліну, процес іммігрування східних німців на Захід був помітним і значним. Західний Берлін був «виставкою» для східних німців: він демонстрував, як повинні жити громадяни переможеної Німеччини у післявоєнному світі, коли їх підтримує Захід.
Смерть Сталіна і «штовханина» в СРСР у боротьбі за керівні посади (між Маленковим, Берією, Хрущовим та Булганіним) породила у європейському соціалістичному таборі певну надію на пом’якшення радянських «обійм» щодо держав-сателітів. Наприкінці травня 1953 р. в Чехословаччині, в містах Пльзен та Острава, виникли заворушення
. А 16—17 червня того ж року спалахнуло антирадянське повстання у Східному Берліні, столиці НДР. Воно розповсюдилось на більшу частину країни, зокрема на найбільші міста НДР — Лейпциг та Дрезден. Радянський Союз придушив обидва виступи збройними силами — інших «аргументів» в нього не знайшлось. Ідеологічним обгрунтуванням збройного втручання був висунутий «соціалістичний інтернаціоналізм»
» следующая страница »
1 ... 68 69 70 71 72 7374 75 76 77 78 ... 187