.
Антирадянським виступам в Берліні радянська сторона намагалась надати характеру «внутрішніх подій»
, з чим навряд чи можна погодитись. Хоч події відбувались у Східному Берліні, вони мали відго- лос і в Західному Берліні, поглиблюючи Берлінську кризу, загострюючи німецьку проблему.
Провал ЄОС
Захід, особливо США, поспішали з ратифікацією Боннського та Паризького договорів 1952 р. Особливо Паризького, оскільки від набуття ним чинності залежало і набуття чинності Боннського договору. Першими ратифікували ці договори Сполучені Штати (1 липня 1952 р.). Слідом за ними Великобританія (1 серпня того ж року) і ФРН (в березні 1953 р.) Інші учасники дещо затягували ратифікацію. Отже, питання про ратифікацію стало одним з головних у європейській політиці США.
Особливо тривожила Сполучені Штати позиція Франції. Там було багато противників ремілітаризації Німеччини, яка протягом тривалого часу завдавала своїми нападами Франції великої шкоди. Достатньо сказати, що противниками ремілітаризації східного сусіда були президент Франції Венсан Оріоль, де Голль, маршал Жюен, лідери соціалістів Едуард Ерріо та Жюль Мок, не кажучи вже про французьких комуністів. Тому керівники французького уряду затягували винесення договорів на обговорення в парламент, вимагаючи підписання додаткових протоколів, які б давали Франції гарантії забезпечення її інтересів.
Сполучені Штати нервували і відверто тиснули на непокірних європейських союзників. 27 січня 1953 р. державний секретар США Дж. Ф. Даллес попередив європейські країни, які ще не ратифікували договори, що США переглянуть програму допомоги тим європейським країнам, які не ратифікують їх. Питання ремілітаризації Німеччини було одним з найгостріших міжнародних питань. Воно зачіпало не лише Францію, але в першу чергу Радянський Союз. Противники ремілітаризації були і у ФРН: соціалісти на чолі з Куртом Шумахером, деякі віруючі на чолі з пастором Мартіном Німеллером, західнонімецькі комуністи.
Керівники Заходу, особливо європейського, знову замислились над остаточним вирішенням німецької проблеми.
17 липня 1953 р. вони запропонували скликати чотиристоронню конференцію з німецького питання. Конференція представників СРСР, США, Великобританії та Франції відбулась 25 січня — 18лютого 1954р. почергово в Західному та Східному Берліні. Радянський Союз» висунув пропозицію, яка відрізнялась від його попередньої позиції: створити загальнонімецький уряд на паритетних засадах, вивести з Німеччини окупаційні війська (старі плани) і провести вільні загальнонімецькі вибори (нова поступка). Пропонувалось також звільнити Німеччину від сплати повоєнних боргів. При цьому Німеччина мала бути нейтральною державою. Замість Європейської оборонної спільноти рекомендувалось укласти Загальноєвропейську угоду про колективну безпеку. Отже, СРСР намагався уникнення вступу Німеччини до НАТО.
Західні держави, навпаки, відстоювали перспективу вступу об’єднаної Німеччини до Північноатлантичного пакту, їх позиція базувалась на «плані Ідена», який передбачав негайне об’єднання Німеччини шляхом загальнонімецьких виборів. Узгодити позиції знову не вдалось. Остання спроба вирішити німецьку проблему на узгоджених засадах Заходу і Сходу позитивних наслідків не дала.
Тепер США діяли імперативно. Після того, як більшість учасників Боннського і Паризького договорів нарешті їх ратифікували і лише Франція не зробила цього, Даллес 14 грудня 1953 р. заявив, що Франція буде виключена з «оборонної зони», якщо відхилить створення Європейської оборонної спільноти. Проте окрик з-за океану на французів не вплинув.
30 серпня 1954 р. Національні збори Франції, не дивлячись на те, що США і Великобританія обіцяли Франції деякі гарантії, відхилили Паризький договір від 27 травня 1952 р. Разом з Паризьким автоматично втратив чинність і Боннський договір від 26 травня 1952 р. Європейська оборонна спільнота (ЄОС), у створенні якої, як тепер остаточно з’ясувалось, були зацікавлені головним чином США, не була створена.
» следующая страница »
1 ... 69 70 71 72 73 7475 76 77 78 79 ... 187