Тим часом Сполучені Штати наполегливо перетворювали Західну Європу на головну зону своєї глобалістської діяльності: доктрина Трумена, «план Маршалла», створення НАТО — чого було ще чекати?
3—10 травня 1948р. в Гаазі відбувся перший конгрес, « Європейського руху «, на якому було присутньо близько 800 делегатів від 15 країн Західної Європи. Розрізнені організації були об’єднані в «Європейський рух», його «Національні ради» були в усіх країнах-учасницях. Почесними головами організації були обрані У.Черчілль, Л.Блюм, П.А. Спаак, А. де Гаспері, пізніше — К. Аденауер. Проте повного узгодження всіх питань не сталося. Тривали досить довгі узгодження на різних рівнях. Нарешті 5 травня 1949р. в Лондоні було підписано статут міжнародної міжурядової організації, яка отримала назву Рада Європи.
Створювалось два керівних органи: Комітет міністрів в складі міністрів закордонних справ (засідання закриті) і Європейська консультативна асамблея
(засідання відкриті). 10 країн-учасників, що увійшли тоді до Ради Європи, отримували в асамблеї такі квоти: Великобританія, Франція, Італія — по 18 місць, Бельгія, Нідерланди, Швеція — по
6 місць, Данія, Ірландія, Норвегія — по 4 місця і Люксембург — 3 місця. Члени асамблеї призначались кожною країною згідно з її традиціями. Керівні органи Ради Європи знаходились в Страсбурзі. Передбачалось, що Рада Європи — суто західноєвропейська організація: її членами могли бути країни, які прийняли «план Маршалла». Пізніше до неї увійшли інші держави і Рада Європи налічувала 21 члена (1986 р.). Натовської «рівноправності» в ній не було — зберігався європейський квотовий принцип. Спеціально військові і економічні проблеми до компетенції Ради Європи не входили, вона мала вирішувати важливі загальноєвропейські юридичні проблеми, особливо питання захисту прав людини.
Радянський Союз кваліфікував Раду Європи, як ворожу капіталістичну організацію. США поставились до неї позитивно, хоч Рада мала певний натяк на відстоювання політичної незалежності Європи.
План Шумана. Створення ЄОВС
Наступне європейське інтеграційне об’єднання — Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС) було організацією економічного
характеру. Народилось воно після того, як його автор французький міністр закордонних справ Робер Шуман переконався, що союзники — США і Великобританія перейшли на бік Німеччини в Саарському питанні, (бо тепер вони прагнули інтегрувати ФРН у НАТО)1, а тому Франція Саару не отримає. Саме тоді Шуман і висунув свій план, намагаючись хоч таким чином отримати таке потрібне Лотарингії саарське вугілля.
9 травня 1950р. Шуман видав меморандум, в якому пропонував створити Європейське об’єднання вугілля та сталі, чим ліквідувати «віковічні суперечки між Францією та Німеччиною» і зробити, таким чином, війну між цими двома державами «не лише немислимою, але й неможливою фізично». Таким чином, політична сторона — державна приналежність Саару, відсувалась у бік, а мало бути вирішено дуже важливе для Франції економічне питання — об’єднання лотаринзької залізної руди з саарським вугіллям.
План Шумана зустрів цілковиту підтримку США і застережливу позицію Великобританії. Та побачила у плані можливість певної загрози національному суверенітету і ухилилась від участі в ньому. Як завжди, з різкою критикою плану виступив Радянський Союз. Що стосується ФРН, то та поставилась до плану Шумана схвально, по-перше, тому, що він посилював надії ФРН повернути Саар Німеччині, а по-друге, тому, що робив ФРН рівноправним засновником системи управління в одній з вирішальних галузей європейської економіки. Позитивно поставились до плану Шумана і погодились взяти в ньому участь також Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург. 12 червня 1950р. план Шумана, що передбачав створення Європейського об’єднання вугілля та сталі, був підписаний в Парижі представниками шести вказаних держав (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург). Набрав він чинності 25 липня 1952 р.
» следующая страница »
1 ... 63 64 65 66 67 6869 70 71 72 73 ... 187