Німецька проблема у1949-1955 рр. Завершення двоблокового розподілу світу
Дві німецькі держави
Розкол Німеччини на дві держави з протилежним політичним і соціально-економічним устроєм був одним з проявів біполярного розмежування світу з усіма притаманними цьому процесу проявами. Кожна з створених німецьких держав воліла вирішити німецьку проблему на свою користь, спираючись на підтримку відповідної супердержави і на власні переваги.
НДР вважала своєю перевагою те, що вона мала «більше суверенітету»: тут було створено міністерство закордонних справ, НДР визнали СРСР та всі соціалістичні держави, між ними і НДР були встановлені дипломатичні відносини. В країні був скасований окупаційний режим, радянські війська перебували в крайні не як окупаційні, а як союзні.
ФРН же не мала навіть формальних атрибутів суверенітету: не було міністерства закордонних справ, сфера зовнішніх відносин була прерогативою Верховних комісарів, які лишались у відповідних окупаційних зонах разом з окупаційними військами західних держав. Окупаційний режим в ФРН, таким чином, формально скасований не був. Відчутною перевагою ж ФРН було те, що її матеріальне становище і життєвий рівень населення був набагато кращим, ніж у НДР: адже давались взнаки не лише попередня американська допомога але і величезні суми грошей, які ФРН отримала за «планом Маршалла» (2 млрд 244 млн дол.), що могло бути розцінено як нагороду за розв’язування Німеччиною другої світової війни, принаймні — війни проти СРСР і пограбування всієї Європи. При тому, що Німеччина ще й фактично
«вислизнула» з обов’язку сплачувати репарації. Це була величезна фора ФРН перед НДР.
Відчуваючи підтримку великих західних держав, К. Аденауер зайняв «цікаву зовнішньополітичну позицію»: оскільки гітлерівська Німеччина зійшла зі сцени і її вже не існує, воєнних злочинців в основному покарано, а решта перетворилась на «добропорядних бюргерів», то нова Німеччина, віддавши всі захоплені до війни і під час війни території, не повинна нічого більше втрачати. Вона має бути відновлена в кордонах 1937 року, тобто їй слід повернути Східну Прусію з центром Кенігсберг, яка перейшла до СРСР (Калінінградську область з центром Калінінград), а також територію по Одеру — Нейсе (відібравши її у Польщі). Таке, правда, вголос не говорилось, а виходило само собою з поняття «кордони 1937 року».
Ну, і звичайно ж „єдина легітимна німецька держава — ФРН», а не НДР — остання «радянська окупаційна зона», ніякої держави там нема, ФРН її не визнає і ніколи не визнає. Як не визнає вона і СРСР та інші соціалістичні держави. 19 серпня 1950 р. уряд ФРН висунув вимогу створити німецькі військові формування.
З таких позицій керівництво двох німецьких держав і діяло. Уряд Аденауера вимагав проведення на всій території Німеччини вільних виборів і створення на їх підставі загальнонімецького уряду, який очолить Німеччину — позиція, безперечно, демократична, проте абсолютно на користь ФРН, оскільки за всіма параметрами арифметична більшість була б на її боці. Керівництво ж НДР закликало до «спільного служіння національним інтересам німецького народу», що конкретно зводилось до створення загальнонімецького уряду на паритетних засадах. Позиції були протилежними і неприйнятними як для керівництва обох німецьких держав, так і для керівництва двох блоків — Схід-Захід. Німецька проблема зависала у тупиковому стані.
План Плевена
В 1950 р. Рада НАТО висунула вимогу включити ФРН в систему «спільної оборони» і створити свої збройні сили в Європі за участю збройних сил ФРН. Головнокомандуючий збройних сил НАТО в Європі генерал Ейзенхауер
також вважав підлеглі йому сили недостатньо боєздатними і говорив про бажаність приєднати до них німецькі збройні з’єднання. Це означало б ремілітаризацію Німеччини, що суперечило всім укладеним під час другої світової війни союзницьким договорам. Але «холодна війна» і двоблокове протистояння робило такий поворот подій цілком ймовірним.
» следующая страница »
1 ... 66 67 68 69 70 7172 73 74 75 76 ... 187