Історії держави і права зарубіжних країн

Із закінченням повноважень претора автоматично втрачав чин­ність і виданий ним едикт, натомість мав чинність новий едикт — еdісtum Mvum, виданий новим претором. Проте часто новий претор офіційно залишав у дії попередні едикти, де чітко і обґрун­товано було сформульовано нові правовідносини. Такі едикти на­зивалися еdісtum tradittium. Так безперервно розвивався і сам пре­торський едикт, і римське приватне право загалом.

Хоча встановлені преторськими едиктами правовідносини і ма­ли загальнообов'язковий характер, однак вони не розглядались як справжнє право — jus. Їм не вистачало формального затвердження "народу", тобто Народних зборів. "Правом" у власному розумінні цього слова і далі визнавались тільки ті норми, що приймались Народними зборами, або традиції, звичаї, що були загальноприй­няті та загальновідомі, існували здавна. Юристи зберегли за цим правом назву jus civile — цивільне, або громадянське право, тобто таке, що регулює відносини між римськими громадянами.

Право, сформульоване шляхом едиктів, визначали терміном jus ргаешгіит, або jus ^погагіит ^опог — честь, словом tomres ви­значали магістратів). Так виникло ще одне, до того ж дуже важливе джерело права — преторське право. Воно йшло в ногу із життям, було гнучким, зрозумілим, оперативним.

Jus gentium — право народів. Цивільне і преторське право врегу­льовували правовідносини тільки між римськими громадянами. Тим часом у другий період республіки Римська держава в резуль­таті завойовницьких війн значно розширила свою територію, за­хопивши чимало нових племен і народів. Рим став центром світо­вої торгівлі. Різко збільшилась кількість негромадян — перегринів, чужоземців, у тому числі купців, торговців та ін. Для них було створено спеціальну магістратуру — претори для перегринів (про них уже йшлося). Обіймаючи посаду, вони теж видавали едикти, в яких визначали правила своєї судової діяльності. Ці правові норми вироблялися не лише на основі римського законодавства і претор­ського права, а й загальних звичаїв міжнародного обігу, торгівлі, інших правових відносин, що складались у процесі контактів Риму з різними країнами і народами. У цих нормах використовувалось, отже, не тільки римське право, а право й звичаї інших держав. Це право, покладене в основу едиктів преторів для перегринів, отри­мало назву право народів — jus gеntіum.

За природою jus gеntіum було близьким до римського претор­ського права, однак відрізнялося від нього за сферою дії. Воно врегульовувало правові відносини між римлянами та іноземцями (перегринами) і між самими іноземцями на території Риму. Ос­кільки право народів створювалось хоча і римськими магістрата­ми, але з урахуванням правових норм і звичаїв інших держав і народів, тому його небезпідставно вважали і вважають першим у світі своєрідним міжнародним, інтернаціональним правом товаро­виробників.

Поступово ця галузь права, яка вирізнялася великою свободою і гнучкістю, відсутністю формалізму і консерватизму, стала щораз більше впливати на jus civile, витісняючи специфічні, але застарілі, архаїчні римські правові інститути.

Коли за едиктом Каракалли 212 р. Всі жителі Римської імперії здобули римське громадянство, і перегрини як такі зникли, разом з ними відпала потреба в окремій системі права і воно злилося з римським. Але до цього часу й римське право настільки багато за­позичило з міжнародних правовідносин, правил торгівлі, що саме стало "всесвітнім правом суспільства товаровиробників" і характе­ризувалося неперевершеною за точністю розробкою всіх існуючих на той час правових відносин простих товаровласників (продавець- покупець, кредитор-боржник, договір, зобов'язання та ін.).

Значення права народів полягало ще й у тому, що його поява дала поштовх до теоретичного осмислення такого складного со­ціального явища, як право. Стикаючись з однотипністю, схожістю деяких звичаїв, норм і правил у різних народів, римські юристи для пояснення цього збігу висунули концепцію про існування за­гальнолюдського природного права — jus пашгаїе. На їхню думку, цей збіг стосувався конкретних державно-правових систем і від­різнявся від них загальністю, всеосяжністю і незмінністю.

 

« Содержание


 ...  167  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я