Закони XII таблиць торкались і сімейних відносин. Батько сім'ї мав над підвладними дітьми, родичами, усиновленими та усіма іншими, що мешкали в його сім'ї, необмежену владу. Він міг віддавати своїх дітей в боргове рабство. Щоправда, сина можна було віддати тільки тричі. Якщо після цього син, відробивши борг батька, діставав свободу, то виходив з-під влади батька (табл. IV).
Дружина також повністю підлягала владі чоловіка. Чоловік міг у будь-який момент наказати дружині покинути його дім, повернувши належні їй речі (табл. IV).
Відомим було усиновлення (удочеріння), опікунство тощо. В разі розтрати опікунами майна підопічного до них подавали позов щодо повернення розтраченого у подвійному розмірі (табл. VIII, п. 20).
Успадкування проводилося згідно зі законом і заповітом. Закони XII таблиць визнавали свободу заповіту (табл. V). Проте принцип колективної (родової) власності ще існував. Наприклад, якщо римський громадянин помирав без заповіту, то згідно з п.4 таблиці V спадщина переходила до "його спадкоємців" ^иі hеrеdеs), під якими малися на увазі особи, котрі перебували безпосередньо під батьківською владою померлого — агнати. Коли ж не було агнатів — то до інших кровних родичів ^емі^) — когнатів.
Про колективну (державну) земельну власність ^ег риьіісш) Закони XII таблиць не згадують, хоча вона на той час існувала.
Закони передбачали різні злочини і систему покарань за них. Кровної помсти вже не було, проте зберігався старовинний таліон (Ілііо — відплата) — рівним за рівне. У п. 2 таблиці VIII зазначено: "Якщо причинить тілесне пошкодження і не помириться з потерпілим, то нехай і йому самому буде вчинене те ж саме".
Серед покарань домінували штрафи. Вони стягувались в асах, які на той час являли собою куски міді. Статті Законів мали казуїстичний характер. Наприклад, за перелом людині кістки належало сплатити штраф 300 асів, але якщо це був раб, то сплачували його власникові 150 асів; за образу людини — 25 асів. За крадіжку передбачались значно суворіші покарання. Так, коли крадія впіймали "на гарячому", то його піддавали тілесному покаранню і віддавали "головою" потерпілому. Рабів за крадіжку сікли канчуком і скидали зі скелі у прірву. Якщо ж крадену річ знаходили у крадія через деякий час, то він сплачував штраф у трикратному розмірі її вартості. Неповнолітніх за крадіжки піддавали тілесному покаранню та стягували збитки з їхніх батьків. Закон забороняв придбання краденої речі. В деяких випадках допускався й самосуд: наприклад, коли злодія вночі впіймали "на гарячому" (п. 12, табл. VIII), то його можна було вбити на місці.
За навмисний підпал будівель або скирд хліба засуджували до покарання батогом і страти. Якщо це сталося через необережність, то винний був забов'язаний відшкодувати збитки, а неспроможні підлягали м'якшому покаранню. За таємне знищення чужого врожаю призначалась смертна кара "більш тяжка, ніж за вбивство людини" (п. 24, табл. VIII), очевидно, з тортурами.
У таблиці IX записано, що смертні вироки римським громадянам мали право виносити тільки центуріатні коміції (п. 1, 2). Позбавляти громадянина життя без суду зазвичай заборонялось. Водночас ніхто з громадян не міг вимагати для себе будь-якого відступу від закону, пільг чи привілеїв.
Злочини, скоєні підвладними особами і рабами, покладали на господаря цих осіб обов'язок відшкодувати збитки потерпілому або видати йому "голову" винних для покарання (п. 2 табл. XII).
Закони XII таблиць не торкалися основ державного ладу, проте встановлювали низку заходів щодо порядку управління: забороняли в місті "нічні зборища", не дозволяли поховання всередині міста, забороняли міняти ширину доріг, пишні похорони та захо- ронення із золотими речами тощо.
Декілька пунктів Законів стосувалися доказового права. Так, у п. 22 таблиці VIII зазначалось, що коли особа, котра брала участь в укладенні угоди як свідок, потім відмовлялася цю угоду засвідчити, то її визнавали безчесною, вона втрачала право надалі виступати в цій ролі. Неправдиві свідчення перед судом карали смертю — кидали у прірву.
» следующая страница »
1 ... 160 161 162 163 164 165166 167 168 169 170 ... 215