Уніфікація права, безумовно, була позитивним явищем. Але водночас імператорські розпорядження, що складалися в канцеляріях, видавались у величезній кількості, характеризувалися багатослів'ям, важким і заплутаним стилем, різними відступами, наголошуванням з будь-якої нагоди і без нагоди на необмеженості та божественності влади імператора. Між різними розпорядженнями простежувались неузгодження, суперечності. Тільки деякі юристи- канцеляристи могли розібратись у цьому лабіринті нормативного матеріалу.
У період домінату набували значення (як джерело права) загальні розпорядження таких високих службових осіб, як префект Преторія і префект міста (рrаеfесtі ргаешгіо і praefecti игьі). Вони видавали розпорядження з питань, не регламентованих законами імператорів.
Збереглась як джерело права в період імперії і діяльність римських юристів, які й далі користувалися авторитетом і популярністю завдяки глибоким знанням права, умінням кваліфіковано аналізувати конкретні правовідносини. У зв'язку зі зменшенням ролі преторів у період принципату правотворча діяльність у цивільних правовідносинах покладалася на юристів. Оскільки юристи користувалися в суспільстві великою повагою, то принцепси, починаючи з Августа, намагалися залучити їх на свій бік. Значною мірою саме тому найвидатнішим юристам надавалося право офіційних консультацій. Склався своєрідний союз принцепсів — імператорів і юристів, вигідний для обох сторін, які взаємно підтримували один одного. Юристи, зрештою, підтримували політику принцепсів через спільність станових інтересів, обґрунтовували верховенство і божественність імператорів, а держава створювала їм широкий простір для правотворчої діяльності, підтримувала їхній авторитет.
Класична юриспруденція (І—III ст.) Розвивалася дуже інтенсивно, її основу становили дві юридичні школи — прокуліанська, яку очолював Лабеон, новатор у галузі права (школа названа на честь одного з його найвидатніших учнів і продовжувачів — Прокула), і сабіанська, заснована Капітоном і названа на честь його учня Сабі- на — найвидатнішого юриста І ст.
До основних напрямів діяльності юристів цієї епохи можна віднести твори, присвячені подальшій розробці цивільного права (Сабіна, Ульпіана та ін.); коментарі до преторського права (Лабео- на, Гая, Павла); збірники праць юристів, що об'єднували цивільне і преторське право; підручники права — інституції (зокрема Гая); збірники казусів (Цельза, Помпонія та ін.).
У період пізнього домінату значення діяльності юристів як джерело права у Римі зменшилось, оскільки посилилася влада імператорів та їх урядовців. Однак практика надання окремим видатним юристам права офіційного тлумачення законів продовжувалась до V ст. У 426 р. Прийнято закон "Про цитування юристів", згідно з яким основу судових рішень могли становити лише праці Папі- ніана, Павла, Ульпіана, Гая, Модестина і тих юристів, на яких вони посилались.
Кодифікація Юстиніана. Незважаючи на різнобічний розвиток римського права у класичний період, питання про його кодифікацію упродовж довгого часу не ставилось. Право розвивалось, і кодифікація могла обмежити преторів і юристів у їхній діяльності щодо пошуку найдоцільніших рішень в окремих справах. Тому й не було втілено в життя ідею Цезаря привести все громадянське право до певної системи.
Спроби кодифікації почалися тоді, коли римське право, досягнувши високого ступеня розвитку, вже так інтенсивно не вдосконалювалося. Реальною стала й практична потреба привести хоча б у якусь систему величезну кількість імператорських законодавчих актів, закріпити в систематичній формі існуюче право. Перші спроби систематизації імператорського законодавства (звертаємо увагу — не кодифікації, а систематизації) були зроблені приватними особами (юристами). Зокрема, наприкінці III ст. (295 р.) Було укладено кодекс
» следующая страница »
1 ... 166 167 168 169 170 171172 173 174 175 176 ... 215