Це був певний крок уперед у розробці теорії права, оскільки римські юристи не займалися науковою обробкою законодавства, теоретичними проблемами права, їхня діяльність зводилась до тлумачення окремих законів і сприяння щодо їх практичного застосування.
Діяльність юристів. Першими юристами в Римі були понти- фіки — члени жрецької колегії, які, крім вищого нагляду за спра- вами культу, зберігали і тлумачили стародавні звичаї, вирішуючи на їх підставі спори і конфлікти між громадянами. Про походження світської юриспруденції збереглася легенда, згідно з якою близько 300 р. До н. Е. Вільновідпущеник цензора Аппія Клавдія писець Флавій викрав у жерців і опублікував жрецький календар "сприятливих" для ведення справ днів і книгу позовних формул, доповнивши їх своїми інструкціями і вказівками. Опублікований матеріал дістав назву jus civile Flavianum — цивільне право Флавія.
У III ст. До н. Е. Плебеї здобули право обрання до складу колегії понтифіків, і перший же понтифік — плебей Тиберій Корунканій зробив свої юридичні консультації відкритими та доступними для всіх. З цього часу юриспруденція вже не була таємним мистецтвом жерців, а стала світською. Римські громадяни мали змогу навчитися тлумачити закони, складати позовні формули. Це сприяло розвитку теорії і практики права.
Понтифіки вважали себе виразниками волі богів і не турбувалися про мотивацію своїх рішень і консультацій. Світські ж юристи вже не тільки вмотивовували свої консультації, а й осмислювали зміст як окремих юридичних норм, так і всієї їх системи. І якщо праці стародавніх юристів мали здебільшого суто практичний характер і являли собою збірники конкретних юридичних порад і формул, то розвиток юриспруденції, вивчення грецької філософії допомагали римським юристам привести право в логічну систему. Вони визначали також певні загальні принципи права, наприклад, те, що благо народу є найвищою метою права, а закон не має зворотної сили тощо.
Юристи розробили вчення про різні типи цивільно-правових відносин, яке значною мірою впливало на подальший розвиток права в Європі.
У період пізньої і ранньої імперії римська юридична наука досягла найвищого ступеня свого розвитку. Тому цей період в історії римського права називають класичним. Розвиткові правознавства сприяла низка обставин.
По-перше, формалізм старого цивільного права потребував суворого дотримання чітко визначених форм для кожної юридично значущої дії. В іншому разі така дія втрачала правовий захист. Тому, укладаючи угоди, треба було добре знати закони, звичаї, вміти їх тлумачити та застосовувати. Отже, потрібні були спеціалісти, які б могли дати кваліфіковану пораду.
По-друге, діяльність магістратів, зокрема консулів, преторів, едилів передбачала знання законодавства або ж залучення як по- радників-консультантів досвідчених спеціалістів. Власне магістрати, набувши за час своєї діяльності правових знань і досвіду, після складення повноважень часто ставали консультантами з правових питань, юристами.
У Стародавньому Римі елементарна юридична освіта була складовою загальної освіти. Як зазначалося, за свідченням Цицерона, діти в школі вчили Закони XII таблиць напам'ять. Глибшу юридичну освіту набували спочатку у процесі практики: бажаючі вивчати право могли бути присутніми на консультаціях будь-якого юриста, і він за потребою давав необхідні роз'яснення.
З ускладненням законодавства і юридичної практики виникали своєрідні юридичні школи, якими керували видатні юристи. Юридичне навчання в них поділяли на два етапи. На першому — ішіі- Шііо — початківці ознайомлювалися із загальними засадами і поняттями цивільного права, вивчали законодавство. На другому — ішігисйо — давали практичні поради щодо тлумачення і застосування законодавства, складання формул, позовів та ін.
» следующая страница »
1 ... 163 164 165 166 167 168169 170 171 172 173 ... 215