Отже, Закони XII таблиць відбивали соціальні відносини римського суспільства в період переходу його від епохи первіснообщинного ладу до рабовласницького. В них зафіксована ще наявність общини, родової сім'ї, колективної, родової власності та ін. Водночас у них відображена достатньо розвинена приватна власність, на захист якої чітко і послідовно ставали Закони. Вони регулювали ще вузьке коло правовідносин, зокрема в цивільному, зобов'язальному праві, пройняті символічністю, формалізмом, консерватизмом.
Закони XII таблиць високо оцінювали римляни впродовж усього періоду республіки, і вони мали велике значення в історії римського права. Історик Тіт Лівій називає Закони XII таблиць "джерелом усього публічного і приватного права". Коментуванню їх положень були присвячені численні праці римських юристів. На їх зміст посилалися як на найвищий авторитет. За свідченням Цицерона, він змолоду, як і інші юнаки, вивчив XII таблиць напам'ять як вкрай необхідну річ.
Едикти магістратів. Наголосимо, що записані в Законах XII таблиць правила поведінки поширювались тільки на римських громадян — корінних жителів римської общини (сге^) і тому називались громадянським або цивільним правом — jus civile. Подальший розвиток цивільного права відповідно до потреб господарсько-політичного життя відбувався шляхом інтерпретації, тобто розширеного тлумачення Законів XII таблиць у процесі їх практичного застосування або ж шляхом прийняття Народними зборами нових законів. Але цього для врегулювання все нових і нових правовідносин виявилось замало.
Розвиток рабовласницької системи, торгівлі й обміну, різних галузей сільськогосподарського і ремісничого виробництва різко змінили правову ситуацію в державі. В умовах бурхливого економічного піднесення, розширення внутрішнього і зовнішнього ринків виникали в цивільно-правовому житті такі випадки, такі відносини, які не були достатньо врегульовані чи взагалі передбачені в старому цивільному праві, в Законах XII таблиць. З часом ці Закони виявились недостатніми як за обсягом, так і за змістом.
Очікувати, поки потреба правового врегулювання нових відносин, нових явищ повсякденного життя буде усвідомлена всім загалом, зміцниться в його правосвідомості і набуде вияву у формі нових законів Народних зборів — надто довгий і складний шлях. Він був спрощений і значно прискорений практичною діяльністю римських вищих урядовців-магістратів.
Як відомо, справи судочинства були передані преторам, наділеним владними повноваженнями (ітрегіит). Отже, якщо вади в законодавстві завдавали громадянам шкоду, створювали проблеми у вирішенні справи, вони могли звернутися до претора з проханням допомогти їм своєю владою. Претор проводив розслідування і, якщо вважав прохання справедливим і скаргу обґрунтованою, вирішував справу поза законом, своєю владою (проте не всупереч законові, якщо такий існував). Наприклад, загрожуючи штрафом або арештом, змушував особу, котра необґрунтовано заволоділа чужою річчю, повернути її власникові. Чи, скажімо, між двома громадянами угоду купівлі-продажу було укладено без передбаченої законом складної та формальної процедури — манципації, то непорядний продавець, одержавши від покупця гроші за річ, у такому разі міг вимагати через суд повернення речі, бо формальної сили угода не мала. Але претор відмовляв йому в позові, якщо угода була в усіх інших параметрах законною, а непорядність продавця доведено. Тобто претор робив виняток із закону, користуючись своєю владою і керуючись справедливістю.
З часом, коли скарги і прохання римських громадян з питань, не врегульованих законодавством, стали повторюватися, у преторів виробилися однотипні рішення. Спочатку вони оголошували їх усно, потім (не пізніше II ст. До н. Е.) Стало звичаєм запроваджувати нові правила в письмовій формі. Претори, вступаючи на посаду, публікували вироблені ними правила і норми. Вони дістали назву преторських едиктів. Це була своєрідна програма дій преторів у сфері судочинства. В едиктах претори виходили за межі старих звичаїв, понять старого права, вони врегульовували по- новому, без зайвого формалізму і консерватизму найрізноманітніші відносини між людьми, що виникали у сфері зобов'язального, сімейного, спадкового та інших галузей права. Претор визначав, у яких випадках він надаватиме громадянам для захисту своїх інтересів позов, і цими правилами керувався сам претор та інші судді. Щоправда, виданий претором едикт мав юридичну чинність тільки впродовж року, тобто терміну, на який обирався сам претор. Зате едикт мав загальнообов'язковий характер і тим відрізнявся від розпоряджень претора з окремих індивідуальних питань.
» следующая страница »
1 ... 161 162 163 164 165 166167 168 169 170 171 ... 215