Історії держави і права зарубіжних країн

У Стародавньому Римі юристи користувались великою пова­гою, авторитетом, чимало з них обіймали високі посади. Зокрема, Секст Елій Пет у 200 р. До н. Е. Був обраний едилом, у 198 р. — консулом, а у 190 р. До н. Е. — цензором. Саме Пет склав нову кни­гу позовних формул замість застарілої, яку свого часу опублікував Флавій.

Історія зберегла чимало імен й інших видатних юристів періоду республіки та імперії, зокрема старшого і молодшого Катонів, кількох видатних юристів з роду Муціїв, Юнія Брута, Марка Мані- лія. Серед юристів, які почали розробляти теоретичні проблеми права, відоме ім'я консула Квінта Муція Сцеволи (95 р. До н. Е.). У 18 книгах він замість простої "інтерпретації" Законів XII таб­лиць виклав цілісну систему римського права. Серед видатних юристів пізніших часів виділяються, зокрема, Гай, Юлій, Павло, Доміцій Ульпіан, Гереній Модестин, Емілій Папініан, Сальвій Юліан.

За Цицероном, діяльність юристів зосереджувалась у трьох ос­новних формах:

1) надання громадянам консультацій, юридичних порад щодо тих

Чи інших спірних ситуацій (resроndere);

2)  Вироблення формул для юридичних дій (cavere);

3) Керівництво процесуальними діями під час ведення справ у су­дах (agere).

Законодавчої влади юристи, зрозуміло, не мали, проте консуль­таційною практикою безпосередньо впливали на розвиток права, своїми тлумаченнями звичаїв і законів надавали їм потрібний зміст, необхідний напрям і тим самим фактично створювали нові норми. Завдяки авторитету юристів і їхнім консультаціям такі тлумачення набували майже обов'язкового характеру і вже в рес­публіканський період стали своєрідним джерелом права. Отже, діяльність юристів, основною метою яких було допомагати засто­суванню діючих норм права, фактично набула значення само­стійної форми правотворення.

Правотворчий порядок діяльності юристів в епоху принципату було формально визнано. Принцепси, починаючи з Августа, стали надавати найвидатнішим юристам особливе право на проведення офіційних консультацій (jus риьіісе resроndendі). Висновки цих юристів, викладені у спірних правових питаннях, набули на прак­тиці обов'язкового значення для суддів: вирішуючи справи, на них посилалися.

Юристи, котрі дістали таке право, давали консультації ніби від імені принцепса, посилаючись на його авторитет, тому для суддів цього було достатньо. Зрештою, не тільки офіційні консультації цих юристів мали правову силу, по суті нормативний характер, а навіть їхні міркування, публічно висловлювані думки щодо тих чи інших правових проблем (legіs vrcem).

Сила юристів, творчість яких зберегла значення упродовж бага­тьох століть, полягала в нерозривному зв'язку юридичної практи­ки із життям і наукою. Вони творили право на основі розв'язання конкретних життєвих казусних ситуацій, в які потрапляли грома­дяни і державні урядовці, які зверталися до них за допомогою. Свої юридичні мотивування римські юристи будували відповідно до вимог реальної дійсності.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 164 165 166 167 168 169170 171 172 173 174  ... 215