Втрати від опортуністичної поведінки учасників внаслідок ослаблення стимулювання
Рис. 2.10. Класифікація трансакційних витрат, що мають місце при об’єднанні в одну фірму кількох учасників
Ті з них, що мають місце після об’єднання, є витратами адміністрування для здійснення контролю за дотриманням умов імпліцитних контрактів, що виникають при інтеграційних процесах. Виокремлення їх із загальної сукупності і класифікація дасть змогу використати інструментарій управлінського обліку для прийняття рішення щодо проектування організаційних змін. Як бачимо, ці витрати не можна визначити як суто внутрішні. Вони включають і підготовчу до об’єднання роботу, необхідну для підбору партнерів - учасників нової організаційної структури. У разі тривалої попередньої співпраці, що характерно для учасників технологічного ланцюжка, це завдання спрощується.
Коли ж йдеться про залучення до об’ єднання власників інформаційних ресурсів (маркетингових, консалтингових фірм тощо), то їх спроможність кваліфіковано надавати відповідні послуги має бути ретельно перевірена. Водночас необхідно реально оцінити можливості адміністрування у разі попередньої оцінки привабливості злиття.
Важливо підкреслити, що в усіх формах економічної взаємодії (внутрішньо- організаційної чи ринкової) поряд із витратами, необхідними для узгодження процедури обміну ресурсами та здійснення контролю за дотриманням умов контракту, існують і втрати, пов’язані із ризиком недотримання умов угоди.
Ми вважаємо, ці втрати тим більші, чим слабшою є регулятивна структура, сформована відповідно у мікро- чи макросередовищі суб’єктів господарювання. Тому прийняття рішення щодо вибору форми економічної взаємодії підприємства, з одного боку, повинно враховувати можливості менеджменту створення дієвої внутрішньої регулятивної структури (у разі зростання підприємства), а з іншого боку, оцінювати можливості захисту ринкових трансакцій правовими механізмами, що функціонують у бізнес-середовищі.
Таким чином, в ринковій економіці існують два механізми, що координують розподіл економічних ресурсів - ціновий, який функціонує на ринку, і адміністративний, який властивий внутрішньоорганізаційним відносинам. Якому із них слід надавати перевагу - питання, яке розв’язують для себе усі підприємницькі структури, розробляючи стратегію розвитку. Однак є різниця у підходах до обґрунтування цього питання для тих суб’єктів підприємницької діяльності, які приєднуються, стаючи структурним елементом інтеграційного утворення і втрачаючи при цьому значну частину своєї самостійності, і тих, які приєднують до себе менші підприємницькі одиниці, тим самим збільшуючи свої розміри.
З огляду на те, що цільовою функцією будь-якої підприємницької структури є максимізація її доходу, що впливає на зростання її ринкової вартості, менеджмент підприємства повинен бути націлений на оптимізацію співвідношення економічних результатів і витрат ресурсів. Оптимізаційна модель організації, що реалізує стратегію інтеграційного зростання, повинна включати певні детермінанти, які впливають на здатність інтеграційного утворення максимізувати свій дохід такою мірою, щоб він перевищував сукупні доходи окремих суб’єктів підприємництва у певному часовому інтервалі за умов самостійного функціонування. Саме можливості збільшення доходу за рахунок зменшення ризиків ринкової взаємодії і є мотивом до об’єднання малих підприємств. Отже, поліпшення параметрів діяльності окремого малого підприємства у разі перетворення його у
структурну ланку інтеграційного утворення може бути описано такою цільовою функцією:
Д = f (Вв; ВТЛз; О), (2.2)
де Вв - питомі виробничі витрати підприємства, які можуть бути зменшені завдяки спеціалізації виробництва у ході перепроектування (реінжинірингу) бізнес-процесів, здійснюваних інтеграційним утворенням; В^ - питомі зовнішні
» следующая страница »
1 ... 129 130 131 132 133 134135 136 137 138 139 ... 241