Економічний механізм ринку
Ринок — це сукупність відносин між продавцями і покупцями, що обмінюються продукцією спеціалізованої діяльності.
Передумовою таких відносин є, по-перше, розподіл праці або економічна спеціалізація, внаслідок якої кожен концентрує свої зусилля на створенні якого-небудь одного виду продукції і тому має
11
потребу в продукті праці інших; по-друге, забезпечення прав власності на продукцію, тобто переважної можливості володіти, користуватись і розпоряджатися нею.
У цих умовах задоволення різноманітних потреб стає можливим лише шляхом обміну того, що мають і чим розпоряджаються одні, на те, чим розпоряджаються інші. Якщо фермер, що вирощує картоплю, має потребу у взутті, то найбільш придатним способом задоволення цієї потреби буде обмін деякої кількості картоплі на пару чобіт. Для того, щоб задовольнити свої потреби у їжі, одязі, теплі та світлі, медичному обслуговуванні й транспорті, газетах та у багато чому іншому, необхідно взаємодіяти з власниками усіх цих товарів та послуг, пропонуючи їм взамін те, у чому мають потребу вони самі.
Така система здається на перший погляд досить громіздкою, складною і ненадійною. Насправді, звідкіля кожен може знати, що знадобиться іншим членам цього суспільства, а тому що, скільки і з якими витратами треба буде виробити? Чи не сприятиме це тому, що на ринку постійно буде багато картоплі і мало взуття чи навпаки?
Насправді ж ринок має досить ефективний механізм стихійної координації дій учасників обміну, який дозволяє значно успішніше досягти бажаних цілей, ніж у випадку, коли цілі свідомо формулюються і спеціально переслідуються.
Кожен індивідуум прагне задовольнити свій власний інтерес, але, стикаючись при цьому з інтересами інших учасників обміну, повинен, для своєї ж користі, врахувати їх у рішеннях, що він приймає. У такий спосіб досить швидко знаходиться оптимальний варіант відповіді на питання про те що, скільки та за допомогою яких ресурсів і для кого виробляти.
Той самий механізм, що без усякого свідомого регулювання та попередньої домовленості розподіляє досить рівномірно людей, які стоять у чергах до кас у супермаркетах, або регулює рух автомобілів на багаторядовій автостраді, встановлює порядок і на ринку. Англійський економіст XVIII ст. Адам Сміт назвав цей механізм “невидимою рукою”, що спрямовує людей до мети, яка зовсім не входила в їхні наміри, але яка досягається більш дієвим способом, ніж тоді, коли вони свідомо намагаються її досягти. Для того, щоб цей механізм функціонував безперебійно, потрібні лише якнайповніша інформація і свобода прийняття рішень. Обираючи, у чергу до якої каси стати, покупець повинен мати уяву про довжину черг і можливість безперешкодно ставати у будь-яку з них та переходити з однієї до
іншої. Саме так учасники обміну повинні мати інформацію про потреби, ресурси, способи їх використання, можливості реалізації. При цьому вони повинні бути вільними у виборі способу участі у ринкових операціях або відмови від них взагалі.
Головним носієм ринкової інформації є ціни. Ціна — це кількість того, що треба віддати, щоб одержати одиницю бажаного товару чи послуги. Ціни товарів звичайно вимірюються певною сумою грошей. Однак грошова ціна товару не завжди є найкращим показником того, скільки треба віддати чогось, щоб одержати бажане, бо може змінюватися покупна спроможність самих грошей.
Ціни дають інформацію про те, що і скільки продавці бажають продати, а покупці одержати. Вони є сигналами, орієнтуючись на які покупці і продавці приймають рішення, обираючи найкращий з їхньої точки зору варіант дії.
Ціни не тільки несуть інформацію, але й спонукають до дій у певному напрямку. Виробники намагатимуться виробляти ті товари й у тому місці, де за них можна одержати найбільшу ціну; споживачі ж, навпаки, намагатимуться одержати товари та послуги за більш низькі ціни. У відповідності до цього будуть переміщатися ресурси, визначаючи кількість і асортимент продукції, що виробляється.
» следующая страница »
1 ... 3 4 5 6 7 89 10 11 12 13 ... 85