439
Оскільки ВНП поділений на душу населення, характеризує середній рівень продуктивності праці в країні, ми можемо констатувати наявність в економіці важливої залежності — середній рівень заробітної плати визначається середньою продуктивністю суспільної праці. Цей теоретичний зв’язок повністю підтверджується практикою господарювання. Статистика свідчить, що країнам із високою продуктивністю праці зайнятого населення притаманні й високі середні рівні заробітної плати, і навпаки.
Середня продуктивність праці в країні, в свою чергу, залежить від ряду чинників. До речових чинників, що впливають на загальну продуктивність праці, можна віднести такі:
1. Кількість основного капіталу залученого до процесу виробництва. Чим вища фондоозброєність одного працюючого (кількість засобів виробництва, виражена у грошовій формі на одного робітника), тим більше, за інших рівних умов, може бути отримано готової продукції за одиницю часу.
2. Рівень забезпеченості країни природними ресурсами, що є необхідними компонентами процесу виробництва, їх достатня кількість та доступність може істотно вплинути на показники продуктивності праці.
3. Застосування новітніх технологій виробництва. Від того, які саме технології використовуються в країні (передові чи застарілі), залежить ефективність використання ресурсів і продуктивність праці в цілому.
Особистим чинником підвищення продуктивності праці виступає сама праця найманого робітника, якість якої залежить від кваліфікації, рівня підготовки та загального розвитку останнього. Тут має значення також стан здоров’я працівника та його ставлення до виконуваної роботи.
Ще одним чинником, що має, можливо, вирішальне значення, є система організації суспільного процесу праці, обраний спосіб поєднання всіх потрібних чинників виробництва в єдиний процес.
Якщо середній (загальний) рівень заробітної плати залежить від суспільної продуктивності праці, можна зробити висновок про те, що добробут у країні є прямим наслідком сумлінного ставлення до праці її населення—чим краще люди працюють, тим більше споживають. Але чи спрацьовує це правило на мікроекономічному рівні? Чи повністю результати праці відображаються в отриманій найманим робітником зарплаті? Чи є зарплата окремого робітника грошовим еквівалентом його індивідуальних трудовитрат? Це складне питання на яке різні економісти дають різні відповіді. Прибічники теорії трудової вартості вважають, що частина праці найманих робітників привласнюється володарями засобів виробництва саме шляхом непевної оплати виконаної роботи. З цієї точки зору, створювана в процесі виробництва працею робітників нова вартість є значно більшою за вартість, що втілена в отримуваній ними заробітній платі. Прихильники теорії граничної продуктивності, навпаки, переконані у тому, що в умовах досконалої конкуренції заробітна плата кожного
440
робітника представляє собою вартість еквівалентну створеній ним у процесі праці. Відповідно, відпадає питання про ступінь експлуатації (та експлуатацію взагалі) найманих робітників з боку власників засобів виробництва. Проте, такий підхід, хоч і може мати певну теоретичну цінність, навряд чи належить до практики господарювання, бо досконала конкуренція, сама по собі є теоретичною абстракцією. Отже, у реальному житті вартість створена в процесі праці окремим робітником, не збігається з вартістю отриманою ним у вигляді заробітної плати. Внаслідок складних процесів перерозподілу, що відбуваються у суспільстві, хтось отримує менше, ніж заслуговує (з точки зору компенсації затрат праці), а хтось — більше. Лише Робінзон Крузо міг бути впевненим, що всі результати його праці належать йому самому (і то тільки до того часу, доки поруч із ним не з’явився П’ятниця). Отже, розподілу “за працею” ринкова економічна система не забезпечує.
» следующая страница »
1 ... 338 339 340 341 342 343344 345 346 347 348 ... 384