Відстежуючи в попередні часи тенденції в змінах, що відбувались у розподільчих відносинах, можна дійти висновку про наявність певної закономірності розподілу сукупного продукту між різними верствами населення. Виконання функцій, які стають найважливішими на даному етапі розвитку суспільства,
436
винагороджується споживанням відносно більшої частки створеного продукту за рахунок отримання більшого особистого доходу. Виявлення названої закономірності робить необхідним пошук відповіді на питання про пропорцію, в якій повинні розподілятись доходи між різними категоріями населення.
Справді, визначаючи особливу роль феодала як захисника підлеглих йому селян, або підприємця як організатора процесу виробництва матеріальних благ, ми не можемо сказати напевно, яку ж частку від вирощеного врожаю чи виробленої на підприємстві продукції повинні привласнити феодал та підприємець. Що може вважатись достатнім визнанням виконуваних ними функцій — 10%, 50% чи 90% від всієї виробленої продукції? Відповідь на це запитання завжди залежала не стільки від економічно обгрунтованої доцільності тієї чи іншої системи розподілу, скільки від соціально-політичної організації суспільства. Хоча й вважається, що відносини розподілу визначаються відносинами безпосереднього виробництва, проте розподіл завжди був досить автономною ланкою процесу суспільного відтворення із значним впливом на неї суб’єктивних чинників. Пропорції у розподілі сукупного продукту між різними групами населення великою мірою визначаються домінуючими у даному суспільстві уявленнями про справедливість, пануючою ідеологією в конкретній соціально-економічній системі.
В економічній літературі прийнято розрізняти три основні види особистих доходів населення. Це доходи від праці (заробітна плата), доходи від власності (рента, процент, прибуток) та доходи, отримані у вигляді соціальної допомоги (пенсія, допомога по безробіттю та ін.). Докладно кожен з названих видів доходів буде розглянутий у наступних параграфах. Поки що зробимо кілька загальних зауважень щодо співвідношення цих доходів між собою у сучасних економічних системах та тенденцій змін цього співвідношення.
Заробітна плата як основна форма прояву доходу від праці виступає сьогодні найпоширенішим джерелом отримання особистих доходів населення. В країнах із розвинутою економікою на заробітну плату припадає 70-80% національного доходу. Хоча історично плата за виконану роботу є формою отримання доходу, відомо ще з часів рабовласницької епохи, свого значення як одного з основних видів доходів населення зарплата набуває лише в умовах становлення та розвитку капіталістичного способу виробництва з притаманним йому масовим використанням найманої праці. Поступове зростання питомої ваги заробітної плати в структурі доходів населення з розвитком капіталістичних країн значною мірою пояснюється процесами їх індустріалізації. Зменшення частки сільського населення відбувається з відповідним збільшенням кількості жителів міст, де відсутня можливість ведення натурального господарства і зарплата часто є єдиним джерелом існування. З другого боку, чинником, що впливає на зростання питомої ваги зарплати в особистих доходах є підвищення оплати високопродуктиної кваліфікованої праці, яка дедалі більше витискує малопродуктивну кваліфіковану працю у виробництві.
Друге місце, за питомою вагою, у структурі особистих доходів населення в умовах ринкової економіки займають доходи від власності. Власники заводів, фабрик, природних ресурсів та значних сум грошей мають можливість отримувати доходи не працюючи. Свій дохід вони отримують надаючи свою власність діючим підприємцям для використання їх у процесі суспільного виробництва. Статистична частка доходів від власності у сукупних доходах суспільства скоротилась порівняно з часами рабовласництва, феодалізму та ранніми стадіями капіталізму.
» следующая страница »
1 ... 335 336 337 338 339 340341 342 343 344 345 ... 384