Економічна теорія

Ц.з. = Р / Н х 100, де

Ц. з. — ціна землі;

Р—рента;

Н — норма позичкового процента.

Виходячи з наведеної формули, ціна землі визначається за допомогою по­рівняння ренти та позичкового процента. Тобто, продавець землі повинен от­римати взамін таку суму грошей, яка, покладена в банк, дає дохід у вигляді про­цента, що дорівнює ренті від даної земельної ділянки.

Оскільки мова зайшла про процент на гроші, розглянемо докладніше, цей вид доходу від власності. Ставка позичкового процента — це ціна,що сплачуєть­ся за використання грошей. Тобто підприємці що відчувають негайну потребу у грошах, можуть отримати їх на визначений срок, але повинні повернути влас­никові грошового капіталу не лише всю позичену суму, а й відсоток від неї, який і виступає платою за використання грошей. Для власника грошей цей відсоток виступає доходом, що утворюється внаслідок реалізації ним права влас­ності на грошовий капітал. Слід зауважити, що гроші не вважаються, на відміну від землі чи засобів виробництва, економічним ресурсом (бо не беруть безпо­середньої участі у виробництві товарів чи послуг), але вони виступають засо­бом отримання реальних чинників процесу виробництва і саме тому мають попит з боку діючих підприємців.

Величина ставки позичкового процента насамперед залежить від існую­чих попиту та пропозиції грошей, які міняються в залежності від багатьох чин­ників. До таких належать: ступінь ділової активності підприємців, рівень ста-

443

більності грошового обігу, загальний стан економіки, очікувані зміни ринко­вої кон’юнктури та ін.

Як і в ситуації із заробітною платою, через необхідність враховування яви­ща інфляції, розрізняють номінальну та реальну ставки процента. Номінальна ставка процента — це процентна ставка, виражена у грошах за поточним кур­сом валюти. Реальна ставка проценту—процентна ставка, що обчислена з вра­хуванням рівня інфляції. Так, при номінальній ставці у 10% річних, реальна ставка дорівнюватиме лише 5% в умовах 5% інфляції за рік.

Якщо середній рівень позичкового процента в даний період у країні виз­начається залежно від макроекономічних чинників, що характеризують стан справ на ринку грошового капіталу, то індивідуальні угоди про позику грошей передбачають певну диференціацію ставок. Тут головними чинниками висту­пають міра ризику надання позики та строк її повернення. Чим більший ризик того, що позику можуть не повернути, та чим більше треба чекати її повернен­ня —тим більший розмір ставки позичкового процента і навпаки.

Слід сказати, що рівень процентної ставки не тільки сам залежить від ста­ну грошового ринку країни, а й може істотно впливати на динаміку економіч­них процесів. Так, надто високі ставки проценту гальмують інвестиційні про­екти, а низькі—навпаки, стимулюють капіталовкладення.

Ще одним з основних видів доходів від власності є підприємницький при­буток. Необхідно зауважити, що поняття “прибуток” дещо по-різному розумі­ється у бухгалтерському обліку і в економічній теорії. З точки зору бухгалтера, прибуток — це залишок від загальної виручки фірми після сплати вартості ма­теріалів, обладнання, праці їх постачальникам. Тобто мова йде про зовнішні витрати фірми. Відповідно ігноруються внутрішні (приховані) витрати, тобто платежі за аналогічні ресурси, якими володіє сама фірма і які сама ж викорис­товує. Іншими словами, таке трактування прибутку не враховує внутрішні вит­рати на заробітну плату, ренту та позичковий процент. З точки зору економіч­ної теорії, прибуток це те, що залишається після вирахування з загальної ви­ручки усіх витрат—як явних, так і прихованих. Підприємницький прибуток може бути як позитивним, так і від’ємним (втрати). Це можна показати на при­кладі. З погляду економіста, фермери, що володіють власною землею та ре­монтом і використовують власну працю, значною мірою завищують прибутки, якщо вони просто вираховують свої платежі зовнішнім постачальникам на­сіння, добрив, палива та ін. з загального доходу. Значна частина (якщо не все) з отриманої таким шляхом суми — це внутрішні витрати на ренту, позичковий процент і заробітну плату, від яких відмовляються фермери, приймаючи рішення про використання своїх власних ресурсів. Рента чи заробітна плата за працю самого фермера є не прибутком, а платежами, які необхідно було б здійснюва­ти якби постачання цих ресурсів відбувалось ззовні. Отже, підприємницький прибуток—це залишок від загального доходу після вирахування всіх витрат.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 341 342 343 344 345 346347 348 349 350 351  ... 384