Ще М. М. Карамзін в "Історії держави Російської", не заперечуючи проти наявності в обігу золотих та срібних монет, вважав, що їхня кількість була недостатньою для здійснення торговельних розрахунків та податкових платежів. Тому в якості основних грошових знаків використовували шкірки звірів [1, с. 47]. Отже, прихильники теорії "хутрових грошей" переконують, що як засоби платежу і міри вартості у УІІІ-ХІІІ ст. та й у подальші періоди використовували товаро-гроші, серед яких визначальне місце належало хутрам куниці і білки [2, с. 27]. Головним аргументом на користь цієї теорії є етимологія використовуваних термінів. Зокрема, куна або куниця означає назву звіра, хутро якого завдяки своїй красі та міцності мало попит серед племінної верхівки та було важливою статтею тогочасного експорту; вевериця або векша - це назва іншого популярного хутрового звіра - білки; ногата -хутро, яке зберігало лапки; рєзана - обрізане хутро, а гривна - накидка з хутра.
Відомості про розвиток економіки, торгівлі, міжнародних зв'язків переконують у більшій правдоподібності альтернативної теорії. її прихильники, так звані металісти, вважають, що для розрахунків за товари і послуги в Київській Русі вже з кінця УІІІ ст. широко використовували монети, передусім іноземного виробництва, які потрапляли на східнослов'янські землі завдяки жвавій зовнішній торгівлі. Історики відзначають зафіксованими на території Східної Європи 400 скарбів і окремих знахідок куфічних монет, близько 150 скарбів і знахідок західноєвропейських денаріїв, не згадуючи вже про більш ранні римські монети [3, с. 12]. Варто зазначити, що лише в Києві знайдено понад 11 тис. арабських монет [4, с. 121].
Куфічними називають срібні дирхеми, введені в обіг на Арабському Сході наприкінці УІІ ст. Їхня назва походить від арабізованої назви драхми та письма "куфі", яке виникло в іракському місті аль-Куфа, його використовували, зокрема, для виконання легенд на монетах. Завдяки своїй високій якості та великим обсягам карбування ці грошові знаки набули значного розповсюдження не тільки на території, а й далеко за межами Арабського халіфату, в тім числі в Європі [5, с. 57]. З-поміж арабських найчисленнішими знахідками на українських землях є монети правителів династії Омайядів, Аббасидів, Ідрисидів, Саманідів, а також сасанідські драхми.
Історики намагалися виявити співвідношення між фракціями гривні. Основним джерелом для своїх розрахунків вони найчастіше обирали Руську Правду. Так, В. О. Ключевський зробив висновок, що в обігу паралельно перебували металеві та хутрові гроші. Арабський дирхем відповідав металевій куні, а от ногата була хутром. Гривна кун поділялася на 20 ногат, 25 кун та 50 рєзан. Складовими рєзани були векші, але в якій кількості вчений не міг встановити точно. Внаслідок зменшення надходження срібла з-за кордону та його подорожчання з ХІІ ст. змінився грошовий рахунок. Тепер за рєзану (півдирхем) можна було купити стільки ж, як колись за куну. Тому саму рєзану почали називати куною і кун у гривні кун стало 50 [6].
На підставі детального вивчення складу монетних скарбів на території Східної Європи, норм дипломатичних договорів, Руської Правди, літописів, свідчень
іноземних мандрівників та теоретичних напрацювань попередників у середині XX ст. Янін В. М. сформулював першу завершену теорію, яка пояснювала походження грошово-вагової системи Київської Русі, співвідношення між номіналами та еволюцію вагового вмісту гривни протягом кількох століть. Передусім учений довів, що іноземні монети в торговельних розрахунках слов'яни приймали не лише за вагою, а й за кількістю. Це дало йому підстави розглядати такі грошові знаки як номінали руської грошової системи [3, с. 78].
Основними елементами грошово-вагової системи Київської Русі Янін В. М. називає гривну і куну, згадки про які часто є в історичних пам'ятках. Вагова норма гривни в кінці V111 - на початку ІХ ст., на думку вченого, становила 68,22 г. Таку вагу він ототожнює з вагою римського денарія, який у період масового надходження на Русь в кінці І та протягом ІІ ст. важив 3,41 г. Саме 20 таких денаріїв становили гривну. Пояснюючи, як зв'язок між денарієм з ІІ ст. міг існувати до ІХ ст. ще й за відсутності у слов'ян ваги, вважає, що це пов'язано з постійним споживанням срібла як сировини для виробництва прикрас. Єдиність термінології може засвідчувати відповідність шийної гривні прийнятій ваговій одиниці. Безперервне відливання таких прикрас могло підтримувати наявність вагової одиниці під час всього безмонетного періоду V-V111 ст. [3, с. 197-202].
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 14