Незважаючи на те, що золото, по суті, не брало участі в повсякденному грошовому обігу, використання його для виробництва монет пояснюють особливим ставленням до цього металу, яке було знайоме ще з культу язичницьких богів у Києві [16, с. 6]. Крім того, з потертості золотих монет зрозуміло, що вони справді обслуговували грошовий обіг, а не використовувалися для виробництва прикрас чи відразу переходили у заощадження. Оскільки златники Володимира знаходять разом з візантійським золотом Х-ХІ ст., то це свідчить про інтенсивні економічні зв'язки Русі з Візантією та великі обсяги торгівлі між ними [16, с. 54].
Перший тип срібляників Володимира Великого дуже подібний до златників. Це означає, що вони з'явилися в той самий час. На них також є зображення київського князя, Ісуса Христа та легенди "ВЛАДИМИР, А СЕ ЕГО СРЕБРО", "ВЛАДИМИР НА СТОЛЕ" та "ІСУС ХРИСТОС". Зразком для їхнього виготовлення були візантійські срібні міліарисії, а сировиною - арабські та інші іноземні монети.
Наступні монети Володимира Великого (ІІ - IV типи срібляників) датують близько 1012 р. Вони були випущені, ймовірно, на честь чергового шлюбу князя. Головною відмінністю цих монет від попередніх було зображення на реверсі не Ісуса Христа, а тризуба. Крім того, легенда розтягнута на два боки монети і звучала, як "ВЛАДИМИР НА СТОЛЕ, А СЕ ЕГО СРЕБРО".
На відміну від златників, лише невелика кількість срібляників була виготовлена з високопробного срібла, решту - з великими домішками лігатури, що робило їх, по суті, мідними зі срібною оболонкою. Вага срібляників Володимира Великого становила від 2,4 до 3,4 г. Це дало підстави Яніну В. М. стверджувати, що за своїм положенням у грошово-ваговій системі вони є кунами [3, с. 170]. Інші дослідники не роблять однозначного висновку про вагову норму срібляників. Ті значні відхилення від норми в 3 г, які досягали ±0,5 - 0,8 г, радше свідчать про те, що такі, переважно мідні, монети карбували без будь-якої вагової системи [16, с. 108].
Детальне дослідження штемпелів, вироблених для емісії монет Володимира, дало змогу історикам дійти кількох важливих висновків. По-перше, подібність написання літер і орфографії в легендах на срібляниках І і ІІІ типів свідчить про роботу одного і того ж різьбяра над штемпелями обидвох монетних типів. Оскільки між златниками й срібляниками І типу і срібляниками Володимира решти типів є хронологічна перерва в 15-20 років, виготовлення зазначених штемпелів тією ж особою можна розглядати як свідчення безперервного існування в Києві на межі Х-ХІ ст. якогось металооброблюючого виробництва, спорідненого з монетною справою
[18, с. 55].
По-друге, виконання срібних монет Володимира ІІ-М типів, які карбували одночасно і за однією образотворчою схемою, заперечує тезу про наявність у Києві єдиного монетного двору, адже аналіз виявив, що над штемпелями кожного типу срібляників Володимира працювали по одному "головному" різьбяру з кількома помічниками. Кожний провідний майстер, зберігаючи у виготовлених ним штемпелях вірність загальній заданій схемі монетних зображень і легенди, проявляв свою індивідуальність [16, с. 81].
У М типі срібляників Володимира Великого є один штемпель з легендою "Владимире серебро, святого Василя", яка є аналогічною до легенди монет Ярослава Володимировича. Цей унікальний штемпель засвідчує, що срібляники Ярослава є попередниками київського М типу [16, с. 80].
Перебуваючи намісником у Новгороді, Ярослав Мудрий у 1014 р. вирішив здобути незалежність від Києва, і одним з кроків у цьому напрямку стало карбування срібляників. Іншою причиною дослідники називають необхідність оплати найманцям-варягам певної суми для оборони перед Володимиром Великим. З літопису відомо, що Ярослав відмовився віддавати батькові дві тисячі гривень срібла, які до цього щорічно збирали з новгородців [16, с. 104].
» следующая страница »
1 ... 3 4 5 6 7 89 10 11 12 13 ... 14