Крім країн Сходу, ще одним важливим торговельним партнером давньоруських купців була Візантія. Проте, як зазначають історики, в скарбах Х-ХІ ст. на одну візантійську монету припадала багато тисяч куфічних і західноєвропейських монет [3, с. 11]. Пояснення цього феномену Толочко П. П. визначає у самому характері торговельних зв'язків. Адже в той час, коли від країн Арабського Сходу Русь була зацікавлена отримувати передусім не товари, а срібні монети, необхідні для внутрішньої торгівлі і ювелірного ремесла, у торгівлі з Візантією більший інтерес викликали шовкові тканини, килими, дорогий одяг, прикраси, посуд, вино, інші предмети візантійського побуту, якими так любила оточувати себе давньоруська феодальна знать. Русь платила за ці товари рабами, воском, медом, а особливо хутрами. Навіть якщо якісь товари руські купці продавали за гроші, то їх відразу повертали візантійцям за придбану в них ремісничу продукцію [4, с. 124-125].
Незважаючи на свою порівняну рідкісність, візантійські монети залишили дуже важливий слід в давньоруській грошовій системі, адже саме вони стали прототипами для перших давньоруських монет. Друга половина Х ст. виявилась оптимальним періодом для початку карбування монет київським князем. З одного боку, як вже було зазначено, поступово припинялося надходження східних монет на Русь. З іншого, у цей час починається період найвищого розквіту Київської Русі, адже завдяки військовим успіхам Володимир Великий значно підняв реноме своєї держави. Крім того, він прийняв християнство, домігся від візантійських імператорів Василя ІІ і Константина VІІІ (976 - 1025) шлюбу з їхньою сестрою Анною. Усе це дало змогу історикам назвати ті часи початком торжества княжої влади на Русі [11, с. 14], а мету монетної емісії - пропагандистською [12, с. 234]. Оскільки у той час одним з виразів самодержавної влади правителя був випуск монет від його імені [13, с. 6], цілком зрозумілим було прагнення князя повідомити у такий спосіб цілий світ про існування могутньої держави. Відомо, що Володимир Великий карбував золоті та срібні монети, а Ярослав Мудрий та Святополк Окаянний - лише срібні.
Не відкидаючи версії про політичні інтереси, які переслідував Володимир Великий, починаючи випуск власних монет, окремі дослідники додають й інші мотиви. До них відносять облік дорогоцінних металів, прагнення до їх раціонального використання та, перш за все, утримання на необхідному рівні кількості металевих грошових знаків при скороченні надходжень іноземної монети [14, с. 429].
Довгий час не було вироблено однозначної думки щодо походження і призначення давньоруських знахідок. Лунали версії, що ці монети могли бути болгарськими чи сербськими, і що це не монети, а медалі, тощо. Лише в другій половині ХІХ ст. під впливом знайденої під Ніжином у 1852 р. значної кількості таких монет та систематизації всіх відомих екземплярів був зроблений однозначний висновок, що це давньоруські монети, які використовувалися в якості грошових знаків
[15, с. 157-160].
Златники Володимира Великого (980 - 1015) були викарбувані близько 990 р., про що свідчить їхній вигляд, який містить багато християнської символіки. Як і тогочасні візантійські соліди, руські золоті на одній стороні містили зображення князя в розкішному царському одязі, над лівим плечем якого був невеликий родовий знак (тризуб), а на іншій - Ісуса Христа, навколо якого була відповідна легенда з повним ім'ям Вседержителя. Легенди аверсу монет є двох типів: "ВЛАДИМИР, А СЕ ЕГО ЗЛАТО" та "ВЛАДИМИР НА СТОЛЕ", тобто на княжому престолі. Таку зміну дослідники пов'язують з пошуком легенди, яка б найкраще відповідала тому пропагандистському завданню, для виконання якого випускали монети [16, с. 7].
Метал усіх златників високопробний (916-958°) і за пробою відповідає золоту солідів кінця Х - початку ХІ ст., з якого златники, напевно, і виробляли. Ця відповідність поряд з повторенням ваги солідів Х ст. (4,0 - 4,4 г) дала підстави дослідникам однозначно стверджувати, що золоті монети були карбовані Володимиром Святославовичем, а не Володимиром Мономахом (1113-1125), оскільки вже в 30 - 40-х рр. ХІ ст. вміст золота в солідах був понижений до 750°, а до кінця ХІ ст. впав до 350° [16, с. 62]. Вагу златників історики поклали в основу руської одиниці ваги під назвою золотник (4,226 г) [13, с. 6; 17].
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12 ... 14