Обґрунтовуючи значення куни, Янін В. М. нагадує, що у кінці VІІІ ст. на східнослов'янські землі починають надходити арабські дирхеми, серед яких переважали монети північноафриканського походження із середньою вагою 2,7 - 2,9 г. Саме цю монету вчений вважає кунами, адже з першої редакції Руської Правди відомо, що гривна містила 25 кун (68,22 г / 25 = 2,73 г) [3, с. 100].
Впродовж ІХ ст. на Сході вилучали з обігу африканські монети та замінювали їх трохи важчими аббасидськими, середня вага яких становила 3,13 г. Суттєве підвищення ваги основного номіналу викликало появу у скарбах монет, від яких відрізали невеликий сегмент. Така механічна обробка мала за мету понизити середню вагу дирхема, яка трохи перевищувала норму куни, і наблизити її до цієї норми [3, с. 114].
На початку Х ст. надходження арабських монет на територію Київської Русі стрімко зростало. При цьому на зміну аббасидським приходять монети Саманідів, вага яких становила від 2,7 г до 3,6 г. Така різноважність східних монет, на думку Яніна В. М., в 10-ті рр. Х ст. зробила можливим подальше ускладнення давньоруської грошово-вагової системи. Аналізуючи поширеність у скарбах групи дирхемів вагою 3,3 - 3,5 г, учений доходить висновку про появу ще одного номіналу, згадка про який є в Руській Правді, - ногати. Саме процедурою відбору кращих, тобто важчих, монет із загальної маси пояснює їхню назву, адже арабське слово "накада" означає сортувати гроші, відбирати хороші екземпляри [3, с. 126]. Вага ногати 3,41 г відповідала описаним історичними документами співвідношенням, відповідно до яких вона становила 1/20 частину гривни.
Починаючи з другої половини Х ст., давньоруські скарби містять дуже різноманітну в хронологічному та метрологічному сенсі суміш монет, їхніх частин та обрізків. Про перехід на ваговий розрахунок сріблом свідчить і той факт, що саме з середини Х ст. у скарбах вперше є ваги і гирі [3, с. 140]. Характерною особливістю монетних знахідок того часу є також поява в них дирхемів різного діаметру, вирізаних з цілих монет. На думку Яніна В. М., це свідчить про прагнення підігнати дирхеми різної ваги під якусь єдину вагову норму. Ці вирізки приймали в обігу не за вагою, а за рахунком, тобто були номіналами системи [3, с. 142]. У круглих вирізках більшого діаметра, підігнаних під вагу 2,4 - 2,8 г, впізнають куну ІХ-Х ст., а група обрізків вагою 3,1 - 3,4 г відповідає нормі ногати тієї ж пори. Крім того, у скарбах є вирізані дирхеми з діаметром 12 - 13 мм і вагою 1,3 - 1,5 г. Так вперше в обігу в середині Х ст. з'являється рєзана, теоретична вага якої 1,36 г входить у межі вагового коливання
цієї групи круглих вирізок [3, с. 145]. Отже, всі відомі на той час номінали і вагові одиниці Янін В. М. формує у грошово-вагову систему, за якою одна вагова (68,22 г) і лічильна гривни дорівнювали 20 ногатам (3,41 г), 25 кунам (2,73 г) та 50 рєзаним (1,36 г) [3, с. 52].
Проте більшість обрізаних у кружок монет важила 1,0 - 1,1 г. Такі монети не знаходять собі відповідника в руській грошово-ваговій системі ІХ - першої половини Х ст. Варто зазначити, що в пізнішій системі, реконструйованій за письмовими і майновими джерелами ХІ ст., є теоретична норма рєзани - 1,02 г, яка точно збігається з нормою більшості обрізаних куфічних монет. Крім того, можна відшукати в обрізках і монети, які відповідають нормі пізньої куни (2,05 г) і пізньої ногати (2,56 г). На думку Яніна В. М., це дає змогу дійти висновку про появу вже в середині Х ст. нової руської системи грошово-вагових одиниць: гривна (рахункова і вагова (51,19 г)) містить 20 ногат (дирхем, обрізаний під норму 2,56 г), 25 кун (дирхем, обрізаний під норму 2,05 г) та 50 рєзан (дирхем, обрізаний під норму 1,02 г) [3, с. 147].
Наголосимо, що дирхеми на землі Південної Русі перестали надходити впродовж останньої третини Х ст., а Північної - на початку ХІ ст. Це було викликано не зменшенням потреби східних слов'ян у срібних грошових знаках, а внутрішньою кризою срібла у мусульманських країнах, де поступово вичерпали копальні з цим дорогоцінним металом, і основою грошового обігу з початку ХІ ст. стали золоті та мідні монети. На півночі відсутність дирхема компенсували масовим завезенням західноєвропейських денаріїв, яке простежувалося з кінця Х ст. Проте на землі Київщини, вятичів та сіверян денарій зовсім не надходив. Це могло бути додатковим аргументом для київських князів, які в кінці Х ст. почали карбувати власні монети [7,
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9 10 11 12 ... 14