Суспільство, на думку Цицерона, є фактично космополітичним об'єднанням людей, оскільки всі вони підкоряються єдиному універсальному закону природи, творцем якого є Бог. Отже, у певному сенсі всі люди рівні від природи. Власне із рівності громадян єдиної світової держави (космополісу) випливає справедливість, яка утверджується в суспільстві за умови життєдіяльності, підпорядкованої законам. Справедливість полягає в тому, щоб не посягати на чужу власність. Джерелом справедливості є космос і розумна природа людини, а її критерієм — універсальний закон природи: природне право, яке є вищим істинним законом і яке історично і логічно передує державі, а отже, й будь-якому писаному закону.
Розробляючи теорію циклічності розвитку форм держави, Цицерон, спираючись на вчення грецьких мислителів, виокремлює три основні форми держави: монархію (царську владу), аристократію (владу оптиматів), демократію (владу народу). Серед цих форм кращою, на думку мислителя, є монархія. Він дослідив, що кожна із простих форм за необхідності перетворюється в так звані "порочні" форми: тиранію, олігархію і владу натовпу (черні). Цицерон підкреслював, що "хибні" форми в принципі не можна розглядати як державу, оскільки там панують брутальне свавілля і насилля влади, а отже, руйнується держава як об'єднання вільних громадян.
Змішану державу, яка поєднувала б елементи монархії, аристократії і демократії, Цицерон називав найбільш життєздатною. На його думку, до такої форми правління наближалась Римська республіка в добу найвищої своєї величі, коли в ній органічно поєднувались влада консулів (монархія), аристократів (сенат) і народу (демократичні збори).
У своїх наукових роздумах Цицерон наголошував, що основою держави є прагнення людей жити разом, а осередком — сім'я.
Держава, на його думку, — узгоджене правове утворення, здобуток народу. Він підкреслював особливий зв'язок держави і власності та зауважував, що основною її метою є охорона власності народу і окремо кожного громадянина. Цицерон робив спробу визначити категорію "народ", підкреслюючи, що це не будь-яке об'єднання людей, а об'єднання, в основі якого — погодженість стосовно питань права і спільності інтересів.
Значну увагу мислитель приділяв особам державного діяча та ідеального громадянина. Управляти державою повинна людина, наділена доброчинністю, здатна оволодіти знаннями про державу і право та застосовувати їх у дійсності. Без таких знань державний діяч не може бути мудрим і справедливим.
Ідеальному громадянинові мають бути притаманні прагнення до пізнання істини, справедливість і величність духу. Він повинен виконувати приписи законів, не чинити нікому зла, не зазіхати на чужу власність.
Розвиваючи попередні природно-правові уявлення, Цицерон апелював до закону природи і права як основи спілкування людей в державі. Право, що спирається на справедливість і розумний закон природи, є виразником загальної користі кожного учасника правового спілкування. Природне право, за його вченням, виникає раніше від держави з її писаними законами, тому останні мають відповідати вимогам природного права. Критерієм справедливості є відповідність законів, установлених волею людей, законам природи.
Справедливість у суспільстві пануватиме лише тоді, коли всі учасники спілкування діятимуть згідно з приписами законів.
Але рівноцінними учасниками спілкування Цицерон бачив тільки вільних людей. Для рабів справедливість полягала в тому, щоб ними володіли справедливо. Рабство як таке виправдане, воно обґрунтоване природою, і для рабів їхнє становище корисне.
Ідею духовної свободи всіх людей, незалежно від громадянського стану, висловлював представник оновленої школи стоїків Луцій Сенека (близько 4 до н. Е. — 65 н. Е.). Він зауважував, що рабство не поширюється на всю особистість, краща її частина є вільною. Панові підкорене і належить лише тіло раба, а його дух сам собі пан.
» следующая страница »
1 ... 27 28 29 30 31 3233 34 35 36 37 ... 215