Таким чином, стоїки започаткували теорію світової держави і теорію природного права. Всесвітня держава стоїків передувала Граду Божому, що з'явився пізніше в християнській теології. Ідеалом стоїків була царська влада — правління наймудрішого.
Ідею стоїків про долю, як загальний природний закон, що керує Всесвітом, обстоював грецький історик Полібій (200—120 до н. Е.), прихильник римського державного устрою. В історії Риму, яку він виклав у сорока книгах, світова держава під орудою імперії розглядається ним як єдино реальна дійсність.
Держава, згідно із вченням Полібія, виникла об'єктивним шляхом. Ідеальною спонукою цього процесу стало прагнення людей до взаємної підтримки і захисту. Очолив об'єднавчий процес най- сильніший, влада якого забезпечувалась виключно шляхом застосування сили. Згодом виникла царська влада, яка забезпечувалася вже силою розуму. Вся життєдіяльність у державі врегульовувалася звичаями і законами. Поступово в суспільстві сформувалась уява про добро і зло, критерії шкідливого й корисного для загалу. Так виникло право і судочинство.
У пошуках причин могутності Риму Полібій створив теорію циклічності форм держави. Емпіричною підвалиною теорії послужив узагальнений істориком досвід функціонування державних інституцій полісу (міста-держави).
Згідно із вченням Полібія історія людства — це історія циклічної зміни форм держави, бо історія людства підкоряється єдиному закону природи — закону розвитку і занепаду. Підпадаючи під його дію, різні форми правління, пройшовши певні етапи свого розвитку, незмінно занепадають, еволюціонуючи в інші. Причиною й головною умовою величі Риму, на думку Полібія, стало утвердження змішаної форми правління із своєрідним механізмом урівноваженої поміркованості в управлінні, що забезпечувалось поєднанням в одне ціле трьох влад: монархії (консули), аристократії (сенат) і демократії (народні збори). Інтеграція цих трьох влад в єдину змішану форму правління здолала природну тенденцію до занепаду, яка за необхідності зростає при надмірному посиленні однієї з цих влад.
Таким чином, згідно із вченням Полібія найдосконалішою формою врядування є змішана форма правління, що створює баланс політичних сил (у Аристотеля це баланс соціальних класів). Ця форма поєднує царську, аристократичну і демократичну форми правління.
Досліджуючи відтинок часу, впродовж якого було встановлено панування Риму над усім Середземномор'ям, він розглядав долю як історичну категорію, що уособлює внутрішні закономірності єдиного історичного процесу.
Держава, за його вченням, виникає звичайним чином завдяки цьому процесу, а на відносини людей суттєво впливає форма держави.
Полібій намагався пояснити процес зміни форм держави. Розмірковуючи у своєму творі "Історія в сорока книжках" про царську владу, тиранію, аристократію, олігархію, демократію та охлократію, він дійшов висновку, що вони заступають одна одну за велінням долі, згідно з природним законом.
Усього є шість основних форм держави, які, в порядку їхнього природного виникнення і зміни, посідають такі місця в межах свого повного циклу: царство (царська влада), тиранія, аристократія, олігархія, демократія, охлократія. Первісний вождь-самодержець непомітно і природно перетворюється, за концепцією Полібія, в царя, тією мірою, якою "...царство розуму заступає панування відваги і сили". Царська влада наділяє кожного по заслугах, а піддані підпорядковуються їй не стільки від страху перед насильством, скільки за велінням розуму і з доброї волі.
З часом царська влада стає спадковою. Царі змінюють попередній спосіб життя з його простотою і піклуванням про підданих, починають надміру віддаватися розкошам. Внаслідок спричинених цим заздрощів, ненависті, незадоволення і гніву підданих "царство перетворюється в тиранію". Цей стан і форму держави Полібій характеризував як початок занепаду влади.
» следующая страница »
1 ... 24 25 26 27 28 2930 31 32 33 34 ... 215