Лекція 3. Концепції держави і права елліністичної доби: стрибок від проблем космосу до проблем людини. Раціоналістичне обґрунтування державно-правових відносин. Етика Епікура. Стоїцизм і теорії світової держави і природного права. Полібій. Доля як загальний природний закон, що керує Всесвітом
Аристотель помер у 322 р. До н. Е., коли Афіни втратили свою провідну роль в античному світі. Це було зумовлено внутрішніми політичними потрясіннями і впливом зовнішнього чинника — завоюваннями Александра Македонського. Античний світ вступив у період поступово зростаючої кризи, що супроводжувалась суттєвими змінами суспільного організму та згодом трансформувала античне суспільство в якісно нову фазу — феодальну. Хронологічно це збігається з добою так званого еллінізму, коли суттєво змінилася традиційна філософсько-політична парадигма античного суспільства.
В еллінській філософії стався якісний стрибок від проблем Космосу до проблем людини (започаткований ще Сократом), а також підвищився інтерес до суб'єктивної тематики. Не випадково два найбільш розвинені напрями у вивченні та тлумаченні держави і права не виходили за межі двох основних філософських напрямів: стоїцизму та епікурейства. У межах елліністичної політичної філософії державно-правові питання набули винятково раціонального обґрунтування, що свідчило про новий етап у розвитку вчень про державу і право.
В елліністичну добу, як і в античну, універсальний порядок буття все ще панує над людиною. Але тепер він вважається не Логосом, який створює гармонію Всесвіту і в якому рівнозначно розчиняються природа і людина, а зовнішньою стосовно людини необхідністю. Ця необхідність не стільки наперед визначена як доля (фатум), скільки зобов'язує до реалізації можливостей внутрішнього світу людини (духу), незалежно від зовнішньої необхідності. Таким чином, за людиною визнавалася можливість наперед планувати своє життя, будучи вільною у власному виборі. Фактично ставилося питання про індивідуальну свободу людини (в античному полісі та в античній філософії свобода окремої людини не визнавалась).
Грецькі поліси остаточно втратили незалежність. Через руйнацію державних інститутів порушився зв'язок між суспільством, державою та особою, а чинні правові норми вже не відповідали новим соціальним відносинам.
Як наслідок змінилися уявлення людей про буття, державний порядок і устрій, а також соціальні норми.
Щодо державно-правових питань, то тут пропагуються аполітичність, безтурботність, спокій духу, задоволеність і свобода.
Одним із виразників таких поглядів був Епікур (341—270 до н. Е.), засновник філософської школи в Афінах (306 р. До н. Е.). На думку Епікура та його учнів (епікурейців), природа людини користолюбна. В суспільстві не існує інших чеснот і цінностей окрім прагнення комфорту і щастя. Ніколи не існувало абсолютної справедливості, а лише угода між людьми щодо обмеження і уникнення дій, які завдають страждань, створюють незручності у житті. Як наслідок відповідної угоди виникли держава і закон, покликані врегулювати стосунки між людьми з метою задоволення спільної потреби комфортного, щасливого існування. За відсутності угоди не існує й справедливості. Закон і керування створюються заради спільної безпеки, й вони ефективні лише тому, що покарання законом ставить перепону на шляху до несправедливості. Отже, на думку Епікура, закон є формою утвердження справедливості в суспільстві. Однак він підкреслював, що справедливість — категорія мінлива: вона своя для кожного місця і часу.
Тобто, якщо застосувати сучасну термінологію в розкритті змісту висловленої Епікуром думки, то треба розуміти, що зміст поняття "справедливість" обумовлюється ментальністю кожного окремого народу і ментальністю суспільства за певної історичної доби. Фактично епікурейці першими започаткували теорію виникнення і розвитку соціальних інститутів (держави і права включно) на матеріалістичних засадах. Природа, згідно з його вченням, розвивається за своїми законами. "Нечестивий не той, хто усуває натовп богів, — зазначав він, — а той, хто застосовує до богів уявлення натовпу". За переконанням філософа, боги не втручаються ані в природний стан речей, ані в людські справи. Виходячи з цього він обґрунтовував етичну автономію людини, яка лише завдяки пізнанню природи і розумному дотриманню її законів може звільнитися від страху і марновірства, досягти щастя.
» следующая страница »
1 ... 22 23 24 25 26 2728 29 30 31 32 ... 215