Тиранія — час змов проти володарів. Але ці змови походять від людей шляхетних і відважних, які не бажають терпіти свавілля тирана. За підтримки народу ці шляхетні люди скидають тирана і утверджують аристократію. Таку форму держави Полібій характеризував як таке правління меншості, що встановлюється за згодою народу і за якого ті, хто править, — "найсправедливіші й найроз- судливіші за вибором".
Попервах аристократичні правителі керуються в усіх справах турботою про "спільне благо". Коли ж влада в аристократії стає спадковою і опиняється в руках людей "абсолютно незнайомих з вимогами суспільної рівності та свободи", аристократія перетворюється на олігархію. Тут панують зловживання владою, зажерливість і беззаконня.
Виступ народу проти олігархії супроводжується вбивством одних і вигнанням інших. Не довіряючи попереднім формам правління, народ установлює демократію та бере на себе клопіт про державу. Демократією Полібій вважав такий устрій, за якого вирішальна сила належить рішенням більшості народу, панують підпорядкування закону і традиційна пошана до богів, батьків і старших. Але поступово відходячи від цих цінностей, натовп вибирає собі вождем відважного честолюбця (демагога), а сам усувається від державних справ. Відтак демократія вироджується в охлократію.
Охлократія за змістом є переродженням демократії, найгіршою формою правління. Соціальні негаразди в суспільстві, що супроводжують охлократію, підштовхують людей до пошуку способів удосконалення державності; вони об'єднуються навколо найавторитетнішої особи і вибирають її правителем — царем. З цього починається, за його вченням, новий цикл розвитку і зміни форм правління.
На початку І ст. До н. Е. Місто-держава втратило своє значення, а народів із політичною свідомістю, яка сформується значно пізніше, у новий час, ще не було. Ідеї ж про всесвітню державу, природне право і всезагальне громадянство, набувши поширення, наповнювалися більше етичним, ніж політичним змістом. Поступово в суспільній свідомості утверджувалось переконання, що світ підпорядкований всеохоплюючій волі Бога; всі люди брати і члени єдиної вселюдської родини (розум уподібнює їх одне одному і споріднює з Богом, незважаючи на існуючу різницю в мові, місцевих звичаях, традиціях тощо). Низка сформованих раннім християнством норм моралі і справедливості, поступово поширювалася на весь загал, знаходила відгук і пошану власне через свою самодостатність, а не перед загрозою невідворотної кари за їх невиконання.
Поширення упродовж двох-трьох століть нової ери наповнених моральним змістом ідей світової держави, природного права, світового громадянства завершилося формуванням двох основних течій в розвитку вчень про державу і право: одна розвивалась під впливом стоїцизму, започаткувавши римську юриспруденцію, інша — на засадах раннього християнства, за яким держава і закони мис- лились наперед визначеними Божим Провидінням і покликані керувати життям людей.
Через два тисячоліття ці теоретичні постулати були ґрунтовно переосмислені у творах західноєвропейських вчених і стали політичною платформою сучасних демократій. Політичні і правові вчення, що виникли в Стародавній Греції, зумовили концептуальне обґрунтування таких проблем, як причини виникнення держави і права, їх призначення і функції, роль у збереженні людської свободи. Ці проблеми, завдяки провідним мислителям, були зведені в єдиний комплекс взаємопов'язаних понять і доказів. Досвід політичної і правової думки Стародавньої Греції — безцінний соціальний досвід, що має неперехідне значення в історії людства.
» следующая страница »
1 ... 25 26 27 28 29 3031 32 33 34 35 ... 215