У своєму вченні Сенека обстоював ідею, що всі люди, незалежно від походження чи майнового стану, повинні стати суб'єктами права. Лише в цьому випадку чинне в суспільстві право може відповідати справедливості.
Сенека висунув власну природно-правову концепцію, в якій неминучий та божественний за характером "закон долі" відіграє роль того права природи, якому підпорядковано всі людські прагнення і творіння включно з державою і правом. Він вважає, що Всесвіт — це природна держава зі своїм природним правом, визнання чого — справа необхідна і розумна. Членами цієї держави, за законом природи, є всі люди, незалежно від того, визнають вони це чи ні. Щодо окремих державних утворень, то вони — випадкові, значимі не для всього людства, а тільки для певного кола людей.
Сенека одним із перших порушив традиційну для античного світу віру в державу (поліс) як засіб реалізації найвищої моральної досконалості. На місце держави як чинного органу удосконалення людини він поставив владу, наділену знаряддям примусу, яка покликана зробити земне життя стерпним. Негативно ставлячись до ідеї рівності громадян, Сенека запровадив ідею загальної рівності всіх людей і всіх станів як творінь Божих. На його думку, можна служити людству і не обіймаючи державної влади. Натомість він відійшов від доктрин "стародавньої стоїчної філософії", згідно з якими індивід є одночасно членом двох спільнот: громадянської держави (полісу), підданим якої він є, і всесвітньої держави, що об'єднує всіх людей як розумних істот і до якої він належить як частка людства. Цю більшу спільноту Сенека розглядає не як державу, а як громаду, об'єднану моральними і релігійними узами, але аж ніяк не політичними чи правовими.
Такою формою організації невдовзі стала незалежна християнська церква. Попередні громадянська і політична доблесті знецінювалися, натомість у суспільній свідомості запанували чесноти милосердя і доброти, чуйність, осуд жорстокості і насилля стосовно підданих і слабких. Наставала ера феодалізму. Відповідно зазнавала змін і державно-правова думка людства.
Схожі ідеї розвивав також Епіктет (50—130 н. Е.), який наголошував насамперед на проблемі морального самовдосконалення і належного виконання ролі, визначеної кожному долею. Взаємовідносини людей повинні чітко базуватися на принципі: "Чого не бажаєш собі, не бажай і іншим".
Марк Аврелій Антоній (121—180 н. Е.) Розвивав "...уявлення про державу з рівним для всіх законом, якою правлять відповідно до рівності й рівноправності всіх, та царство, в якому найвищим благом є свобода підлеглих". У своїй праці "До самого себе" Марк
Аврелій підкреслював, що зі спільних для всіх людей духовних засад випливає, буцімто всі люди — розумні істоти; якщо ж так, то й розум, який наказує, що робити, а чого не робити, теж буде спільним. На спільності розуму базується спільність закону, який є однаковим для всіх, оскільки всі люди — рівні, всі вони є громадянами і творять єдиний суспільний устрій.
Подальший розвиток уявлень про сутність права у Стародавньому Римі пов'язаний з творчістю видатних юристів II—III ст.: Ульпіана, Гая, Модестина, Павла.
Зусиллями римських юристів створено нову науку — юриспруденцію. В їхньому полі зору знаходилося широке коло проблем загальнотеоретичного і галузевого характеру. Особливе значення як для самого римського права, так і для подальшої історії права мало ґрунтовне розроблення ними юридичних питань майнових відносин з позицій захисту інтересів приватної власності. Вони, власне, розробили юридичну основу права людини на власність.
Розглядаючи справи, юристи інтерпретували чинні правові норми в дусі їх відповідності вимогам природного права і справедливості, а в разі колізії змінювали стару норму, з урахуванням нових уявлень про справедливість і справедливе право. Така правотворча діяльність римських юристів мотивувалася пошуками такого формулювання припису, що його дав би за нових обставин сам законодавець. Прийняття правовою практикою нової інтерпретації означало визнання її змісту як нової норми права, а саме: норми jus civile (цивільне право), що у вузькому розумінні означало право юристів, а в широкому — охоплювало також звичаєве право, законодавство народних зборів і преторське право.
» следующая страница »
1 ... 28 29 30 31 32 3334 35 36 37 38 ... 215