Раби. Рабство виникло в Римі ще до утворення держави. Його поява призвела до першого соціального, класового поділу людей на вільних і рабів, а його подальший розвиток — до розкладу первіснообщинного ладу.
Напередодні утворення і на початку існування Римської держави, як зазначалося, рабство мало патріархальний характер: раби були нечисленними, жили в сім'ях господарів, разом з ними працювали, їх навіть називали гатиіш (від лат. Familia — "сім'я", "домочадці".) Проте в III ст. До н. Е. Внаслідок постійних завойовницьких війн кількість рабів зростає, їхня праця використовується в щораз ширших масштабах. Рабство набуває античних форм, воно стає основою всього виробництва, витісняючи здебільшого працю вільних селян і ремісників. Максимального рівня досягає експлуатація рабів, які перетворилися в основних виробників матеріальних благ. Рабовласники вдаються до найжорстокіших методів експлуатації, примушуючи їх працювати до повного виснаження. Раба не вважають за людину, його власник мав над ним право життя і смерті. Позбавлені найелементарніших умов людського існування, напівголодні та напівголі раби працювали від зорі до зорі, а за найменшу провину терпіли найстрахітливіші покарання. Раба можна було продати і за безцінь купити. На зміну терміна fаmulus приходить поняття — rnstrumentum vocale (знаряддя, що розмовляє). Раб стає просто рабом — servus або sclаve.
На цьому ґрунті неухильно зростав антагонізм між рабовласниками і рабами, щораз частіше виникали повстання рабів, які набувають дедалі більшого обсягу (зокрема 419, 217, 198, 192, 182, 133, 104, 100 рр. До н. Е.).
З юридичного погляду раб не був суб'єктом, а лише об'єктом права. За ним не визнавалося жодного права. До раба з боку господаря чи інших громадян було таке ж ставлення, як до речі живої, тілесної, але речі, проте не більше. Отже, як об'єкт права власності його можна купити, продати, подарувати, передати у спадок, віддати в заставу. Раба можна було і вбити. Держава у відносини господарів з рабами не втручалась (за винятком окремих випадків), жодних гарантій захисту рабів не встановлювала, навпаки, підтримувала стосовно них політику терору і насильства.
Раби перебували у приватній і державній власності. Способи встановлення рабства були такі: 1) військовий полон або захоплення чужої людини, належної до общини-міста чи держави, не пов'язаної з Римом жодним договором. Рим, як зазначалося, вів із сусідами та іншими країнами постійні війни, причинами яких серед інших було захоплення рабів, котрі користувалися великим попитом на внутрішньому ринку. Продавались вони великими партіями і за кордон — для поповнення державної скарбниці; 2) народження від рабині, навіть якщо батько був вільним (окрім випадку усиновлення ним цих дітей); 3) купівля рабів за кордоном; 4) у стародавньому праві — продаж римського громадянина в рабство (за межі Римської імперії) у випадку скоєння особливо тяжких злочинів або віддання в рабство при несплаті боргів. У період монархії передавання в рабство іноді заміняло вирок до смертної кари, а також пов'язувалось з вироком до праці у рудниках, що називалось рабство як покарання.
Способами припинення рабства були:
1. Відпущення на волю раба його господарем. Це робили у присутності магістрату, який оголошував раба вільним. Господар міг звільнити раба й своїм заповітом. Тоді раб ставав вільним після вступу заповіту в дію (смерті господаря). Спочатку жодних обмежень у цій справі в законах чи звичаях не існувало. Але згодом вони виникають (наприкінці існування Республіки — на початку імперії). Отже, господар, котрий не досягнув 20 років, не міг відпускати рабів на волю без вагомих підстав. Звільнення рабів на шкоду кредитору (при житті господаря-боржника чи за його заповітом) вважалося недійсним. Встановлюється також максимальна кількість рабів, яких можна відпустити за заповітом. Отже, якщо господареві належало від двох до десяти рабів, то можна було відпустити не більше третини; якщо від 30 до 100 — не більше чверті, понад 100 — не більше п'ятої частини, але всього не більше 100 рабів. У 10 р. До н. Е. Було видано сенатусконсульт, згідно з яким підлягали страті всі раби, які перебували під одним дахом з господарем, якщо його вбили, за винятком коли доведено, що раб захищав господаря з небезпекою для свого життя.
» следующая страница »
1 ... 102 103 104 105 106 107108 109 110 111 112 ... 215