Призначали засідання сенату і головували на них вищі магістрати — консули чи претори, а з густ. До н. Е. — ще й плебейські (народні) трибуни. Сторонніх осіб на засідання не допускали. Після доповіді головуючого й обговорення питання сенат висловлював свою думку (за підсумками голосування) — sеnаtуs сошикит або dесrеtum. Оскільки сенат вважався формально дорадчою установою при вищих магістратах, то його рішення не було для них обов'язковим. Проте фактично рідко який магістрат наважувався виступати проти або не виконувати рішення органу, де засідали найвпливовіші знатні та заслужені представники римського суспільства. Отже, сенат почав швидко і неухильно набувати авторитету, його рішення чимдалі більше впливають на хід державних справ, на розвиток римської історії загалом.
Визначилася й компетенція сенату — певне коло справ, які він розглядав в обов'язковому порядку. Прийняті рішення стали обов'язковими до виконання.
Це, насамперед, були повноваження в законодавчій сфері, зокрема в VI—V ст. До н. Е. Закони, прийняті центуріатними і трибут- ними Народними зборами, а також рішення плебісцитів і проведені зборами вибори службових осіб потребували затвердження сенату (раїгит аийог^). Однак у III ст. Дон.е. Затвердження сенатом законів центуріатних зборів і результатів виборів було скасовано і замінено попереднім (до внесення в Народні збори) затвердженням проектів законів і списку кандидатів на посади. Очевидно, ці заходи мали на меті уникнути конфліктів сенату з Народними зборами, оскільки тепер вони виражали свою волю лише з питань, уже схвалених сенатом. У 287 р. До н. Е., як зазначалось, була також скасована вимога щодо схвалення сенатом постанов плебейських зборів і законів, прийнятих трибутними коміціями. Але й після цієї реформи сенат, якщо були порушені формальні обставини під час скликання і проведення Народних зборів, міг анулювати їхні рішення.
По-друге, повноваження в адміністративній сфері. Сенат видавав розпорядження стосовно благоустрою, громадської безпеки. Зрештою, стало звичаєм, що кожен більш-менш важливий захід обговорювався спочатку в сенаті, від думки якого залежало його здійснення. Шляхом, скажімо, відмови в субсидуванні того чи іншого заходу сенат міг остаточно вплинути на його впровадження чи невпровадження в життя.
По-третє — це повноваження у фінансовій сфері. Сенат складав п'ятирічний бюджет внутрішніх державних видатків і річний бюджет військових витрат. Від сенату залежало надання дозволу на понадбюджетні витрати. Він же розпоряджався встановленням деяких податків і додаткових джерел прибутків, зокрема неодноразово звертався до громадян з проханням віддати на потреби держави особисті збереження — золото, срібло, прикраси тощо. Так було у критичні для Риму періоди його боротьби з ворогами. Сенат здійснював нагляд за управлінням державним майном, землями, їхнім розподілом. У розпорядженні сенату знаходилась державна скарбниця, під його наглядом — недоторканний запас золота і срібла, який зберігався у храмі Юпітера.
По-четверте, повноваження в галузі зовнішньої політики. Сенат вів переговори з іншими державами й народами, приймав і відправляв посольства, укладав мирні угоди (вони, щоправда, вимагали схвалення центуріатних зборів).
По-п'яте, повноваження в галузі військовій. Сенат затверджував розподіл провінцій (вони розподілялися за жеребкуванням) і армій між воєначальниками.
По-шосте, повноваження в галузі культів. Сенат керував будовою храмів, призначав релігійні церемонії, вводив культи нових богів тощо.
По-сьоме, за необхідності сенат був уповноважений вживати надзвичайних заходів щодо управління чи порятунку держави. Отже, сенат у разі особливої воєнної загрози Риму або виникнення внутрішніх масових конфліктів міг: 1) давати консулам розпорядження про призначення диктатора; 2) надавати магістратам надзвичайну і необмежену владу (це почало практикуватися з кінця
» следующая страница »
1 ... 107 108 109 110 111 112113 114 115 116 117 ... 215