Поступове пом'якшення цього положення в роки пізньої Республіки та імперії пояснюється головно розвитком виробництва, розширенням ринків збуту, а отже інтенсифікацією торгівлі — внутрішньої і зовнішньої. Ринкові відносини зумовили необхідність удосконалення форм і засад їх правового регулювання, створення відповідної правової основи. Договірні відносини між громадянами і негромадянами вимагали хоч би деякої правоздатності останніх.
Тому вже в давню епоху виникли спочатку індивідуальні, а потім, і групові винятки із правила безправ'я чужинців. Це виявлялось у встановленні для них інституту "гостинності" (hosрitium). Для охорони чужих купців і торговців використовувався й інститут клієнтели. Гість-купець як клієнт вже користувався у Римі захистом і міг через свого патрона брати участь в укладенні угод з римлянами чи іншими чужинцями (котрі теж діяли через своїх патронів). Його права охороняли як звичаї (згодом — закони), так і релігія. Зокрема, в Законах XII таблиць записано: "Хай буде проклятий патрон, який завдасть шкоду клієнту".
Отже, зміцнення торговельних контактів римлян з близькими і далекими сусідами поряд з іншими причинами сприяли виникненню інституту "гостинності" та збереженню інституту клієнтели. З подальшим розвитком господарського життя повна або неповна правоздатність визнаються за категоріями негромадян.
Зазначимо, що римляни не виробили якихось загальних правил про правоздатність чужинців. Правове регулювання цього питання відбувалося шляхом установлення певної правоздатності окремих осіб чи їхніх категорій. В цьому плані треба розрізняти дві основні категорії негромадян-чужинців: 1) латини; 2) перегрини (про плебеїв у Стародавньому Римі йшлося вище).
Латини (Iatini). Це поняття спершу стосувалося жителів вільних латинських міст — общин, що входили до складу Лація ще до підкорення його Римом. Після їх завоювання чи добровільного входження до складу Римської держави вони не набували прав громадянства, а зберігали своє. В Римі їм надавалося право jus commercii (майнова правоздатність), право виступати в суді, іноді — jus conubii (право на шлюб з римлянами), проте вони не брали участі у політичному житті Риму.
Згодом спеціальне право — jus mіgrаtіоnis — надало можливість громадянам союзних латинських міст дістати повне римське громадянство при переселенні в Рим, у тому числі політичні права.
Правове становище "латинів" римляни згодом почали надавати жителям інших латинських общин (з-поза Лація) і приєднаних до Риму територій, навіть цілих регіонів (крім права на шлюб з римлянами). Вони становили окрему категорію латинів — latini соїопіагіі (латини колоній) — на відміну від "старих", корінних латинів (Іайпі vеtеrеs або рrіsсі).
Після "латинської війни" (340—338 рр. До н. Е.) Більшість жителів міст Лація отримали право римського громадянства. Інші ж і далі називалися латинами, за ними зберігалося власне громадянство, однакова з римлянами майнова правоздатність, право на шлюб, проте вони не брали будь-якої участі у римському політичному житті.
Перегрини (peregrini). До категорії перегринів належали: 1) жителі провінцій, котрі входили до складу Римської держави, які не набули ані прав громадянства, ані прав латинів, зокрема, ті, які без бою здалися на милість римлян (dediticn); 2) жителі общин і держав, незалежних від Риму, але чимось з ним пов'язані, які дістали в Римі майнову правоздатність; 3) римські громадяни, засуджені на вигнання з втратою громадянства.
Перегрини у своїй общині зберігали громадянство, жили за своїми звичаями і правом. Правове становище їх у Римі визначалося конкретними договорами Риму з тим чи іншим народом (общиною, містом). Згодом для регулювання правових, інших відносин перегринів з римлянами або між самими перегринами на території Риму було створено спеціальну правову систему — "право народів" (jus gentium), обирались і спеціальні магістрати, які розв'язували правові проблеми перегринів — ргаешг рeregrіnus.
» следующая страница »
1 ... 101 102 103 104 105 106107 108 109 110 111 ... 215