Що ж означала повна правоздатність? Це: а) jus conubii — право шлюбу, тобто право брати квіритський шлюб, який супроводжувався певними юридичними наслідками (батьківська влада, право дітей на спадщину батька сімейства та ін.); б) jus соттегсіі — повна майнова правоздатність із правом звертатися до римського суду для захисту своїх матеріальних інтересів; в) jus suffragu — право подання голосу, тобто право участі у Народних зборах; г) jus ^потт — право висувати свою кандидатуру на магістратські та інші посади.
Римському праву належала повна або часткова втрата правоздатності. Повна втрата (cаpitis dоminutiо mахimа) була наслідком втрати свободи. Часткової втрати (cаpitis dоminutiо mеdiа) зазнавали люди, позбавлені громадянства, але при збереженні свободи (наприклад, засуджені на вигнання). Відомо ще обмеження або мінімальна втрата правоздатності ^pitis dоminutiо minimа) — одруження дівчини, усиновлення (коли самостійна особа потрапляла під владу домовладики).
Патриції та плебеї на початок III ст. До н. Е. Своєю правоздатністю вже не розрізнялися — плебеї також були повноправними громадянами Риму (civеs орйшо jure).
З найбагатіших і знатніших патриціанських і плебейських родів- династій наприкінці IV—III ст. До н. Е. Став формуватися так званий благородний стан, або "нобілі" (поьіжаб). Переважно це були великі земле- і рабовласники. За деякими винятками, власне з цього стану обиралися вищі магістрати, комплектувався сенат. Саме нобілітет, ця нова (майнова) аристократія, захопила управління державою. Згодом їх стали називати сенаторським станом (омо sеnаtоrшs). Це становище мало різні почесні звання, права (зокрема, право носити спеціальний золотий перстень, право мати почесні місця на видовищах, урочистостях, святах, право виставляти на похоронах зображення своїх предків). Для сенаторського становища згодом було встановлено майновий ценз у 1 млн сестерцій.
З II ст. До н. Е. Формується ще один стан — вершники (омо еguеstеr), проте це не колишні вершники, що відбували військову службу в кінноті. До нього зачисляли громадян, майно яких становило не менше ніж 400 тис. Сестерцій. Це були здебільшого великі торговці, банкіри, лихварі, землевласники. З них комплектували штат вищих і середніх магістратур, вони брали участь у судових коміціях (див. Далі), мали деякі почесні права (носити золотий перстень, мати почесні місця на видовищах, у театрі тощо).
Обидві ці верстви пануючого класу рабовласників (нобілі та вершники) були наділені такою повнотою прав і привілей, які навіть важко перелічити, в розв'язанні різних соціальних і політичних проблем вони зазвичай виступали одностайно. Однак нерідко і між ними виникали гострі конфлікти, що закінчувались тривалою ворожнечею.
Категорію неповноправних громадян (cives non optimo jure) становили, як відомо, вільновідпущеники (libertini). Вони не мали права на шлюб з повноправними громадянами (jus conubii), не могли бути магістратами (не мали jus honorum) i мали обмеження щодо права голосування (jus suffragii), брали участь лише у трибут- них коміціях і виключно в чотирьох міських трибах.
Чужоземці. У римському суспільстві додержавного періоду і часів існування Республіки непорушним було положення, згідно з яким жодна особа, яка не належала до римського народу, не мала ніяких прав і не користувалася ніяким захистом. Чужинця вважали потенційним ворогом — hostis, і тому його можна було безкарно вбити або перетворити в раба. Це положення в давнину випливало із замкнутості общини, із специфіки родоплемінних відносин і було характерним не тільки для римлян, а й для багатьох інших народів, коли зв'язки общин між собою були нерозвиненими, обмін і торгівля слаборозвинені, общини жили відокремлено. Щоправда, це положення ніколи не втілювалося в життя в категоричній формі — не всіх чужинців повністю позбавляли прав. З найдавніших часів, зокрема, визнавались деякі права за латинами — найближчими сусідами римлян. У подальшому таке категоричне положення про безправ'я чужинців шораз більше пом'якшується, хоч загалом діє. За чужинцями починають визнавати певну, обмежену правоздатність, причому тільки тією мірою, якою вона визнавалася римськими законами за тією чи іншою чужою громадою, групою чи народом. Безправне загалом положення чужоземців було виразом привілейованого становища римлян як завойовників інших народів чи племен.
» следующая страница »
1 ... 100 101 102 103 104 105106 107 108 109 110 ... 215