Щодо порядку скликання зборів у Римі, винесення ними рішень, то скликалися вони не регулярно, а в разі потреби вищими магістратами, які мали верховну владу (докладно про це див. Далі). Заздалегідь населенню повідомлялися питання, які заслуховуватимуться на зборах. Якщо центуріатні збори, як відомо, обов'язково проводили за межами міста, то трибутні — спочатку в місті (на Форумі чи Капітолії), а згодом щораз частіше за містом — на Марсовому полі.
Починались центуріатні й трибутні збори на світанку і повинні були закінчитися до заходу сонця. Спочатку виконувались різні релігійні обряди, потім оголошувались питання і пропозиції стосовно їх розв'язання. В разі потреби відбувалося обговорення. Якщо не виникало такої потреби або були відсутні промовці, проводили голосування. В ранній період Республіки воно було відкритим, а з II ст. До н. Е. Введено таємне голосування. Обираючи магістратів, кожен громадянин діставав табличку, на якій писав ім'я кандидата. Потім центуріон чи представник триби голосували вже від імені центурії чи триби (теж табличками). Тим, хто голосував за закони, видавали дві таблички. На одній було написано букву "и" — иііі гс^ — "як пропонуєш", на іншій — буква "А" — апііщио — "як було попередньо". В урну кидали одну з табличок. Тим, хто розглядав скарги на вироки, також роздавали дві таблички з буквами 'Т" (ііьего) — "виправдати, звільнити" і ^атпо) — "засудити, винен".
Якщо потребувалось збори можна було продовжити. Вони могли бути призупинені (але не під час голосування) жерцями, зокрема з приводу "несприяння богів", вищими (ніж той, хто скликав збори) магістратом, плебейськими трибунами.
У ранньореспубліканський період Народні збори відігравали значну роль у державному житті Риму, проте не таку велику, як, скажімо, в Афінах. Тільки збори могли вирішувати питання війни чи миру, тільки вони приймали і скасовували закони, обирали службових осіб тощо. Однак на відміну від Афін їх скликали нерегулярно, за бажанням сенату чи магістратів, багато важливих питань суспільного і державного життя вирішувалось поза ними.
З часом роль Народних зборів занепала. Про причини цього занепаду йтиметься далі.
Сенат. У Римській державі сенат мав дуже велике значення. Він зберігався ще з додержавного періоду, і з утворенням держави став, по суті, відігравати серед державних органів домінуючу роль. У давнину кількість сенаторів становила 300 осіб — кожен рід (300) представляв старійшина. Хоч з утворенням держави родова організація втратила значення, проте кількість сенаторів збережено.
Спочатку сенаторів призначали консули, а з IV ст. До н. Е. — цензори. Вони складали список сенаторів (аіьит), записуючи їх у строгому порядку залежно від рангу (від попередньої посади, досвіду, авторитету). До складу сенату входили найперше колишні магістрати — консули (сошиїаге), претори (ргаеіогіі) та інші поважні, заслужені особи, зокрема глави сімей, родів, полководці. Сенатора, який був у списку першим, називали рrmceps senatus. Він був своєрідним головуючим сенату (офіційно такої посади не існувало).
Сенат формувався на п'ять років. Після закінчення цього терміну список сенаторів переглядався. До наступного списку цен- зори могли декого і не внести (якщо попередній сенатор чимсь себе скомпрометував). Тривалий час сенаторами могли бути тільки патриції, а приблизно з 444 р. До н.е. — і плебеї (з найбагат- ших і найзнатніших родин). Обирали сенаторів здебільшого з вершників або громадян І розряду, тобто з найбагатших і впливовіших родин. Згодом ця знать виділилась у так званий сенаторський стан. Наприкінці існування Республіки почали вимагати навіть певний майновий ценз для введення до складу сенату (значно вищий, ніж колись для "вершників" чи І розряду — не менш як 1 млн сестерцій). Так сенат став органом служилої спадкової аристократії.
» следующая страница »
1 ... 106 107 108 109 110 111112 113 114 115 116 ... 215