Економічна теорія

—   сила й авторитет профспілок;

—   вплив держави на політику доходів.

В Україні діє тарифна система, яка включає:

—  тарифні ставки;

—  тарифні сітки;

—    схеми посадових окладів;

—    тарифно-кваліфікаційні характеристики.

За допомогою тарифної системи заробітної плати здій­снюють диференціацію робіт залежно від їхньої складності, а робітників — залежно від їхньої кваліфікації та рівня відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є ос­новою диференціації заробітної плати.

Якщо розглядати заробітну плату як окреме економіч­не явище, то можна виявити, що у формах і системах заро­бітної плати проявляється дія двох принципів (законів)її формування:

—     усереднений рівень оплати праці в країні визна­чається вартістю робочої сили (встановлення мінімаль­ного гарантованого рівня всім працівникам незалежно від кінцевих результатів);

—    диференціація заробітної плати (залежно від рівня кваліфікації, продуктивності праці, ризиковості, відповідаль­ності й т. ін.) здійснюється на основі закону граничної корисності, що проявляється як закон граничної продук­тивності, або на основі ціни трудових послуг, наданих най­маними працівниками підприємцям.

Ми розглянули принципи розподілу доходу на працю (ро­бочу силу) як економічний ресурс за маржиналістською кон­цепцією. Який же принцип (закон) розподілу визначає дохід на землю й капітал? Маржиналізм визначає ресурс "земля" як природний фактор, необхідний для виробництва продук­тів, а "капітал" (споруди, будівлі, устаткування) як такий, що вироблений і нагромаджений у минулому, а використо­вується зараз для виробництва нових товарів та послуг.

Земля і капітал як економічні ресурси можуть бути про­дані, а можуть здаватися в користування на певний час за певну плату. У першому випадку має місце соціальне відчу­ження факторів, яке передбачає зміну їхнього власника, у другому — функціональне відчуження, що не передбачає зміни власника. Воно ґрунтується на зміні користувача певними ресурсами й означає продаж не ресурсів, а права користування послугами, які надаються завдяки викорис­танню певних ресурсів.

Купівля землі й капіталу передбачає плату (ціну) за при­дбання цих ресурсів у власність на невизначений час.

Купівля права на користування послугами землі та капіталу реалізується через ціну, яка набуває форми рен­ти і процента.

Рента (від лат. гвййо) в перекладі означає повертати, сплачувати. У сучасному розумінні цей термін означає дохід від землі, який регулярно отримують її власники, не займаючись підприємницькою діяльністю.

Ціна землі як форма доходу є похідною від величини ренти, що є ціною за право на тимчасове використання спо­живних властивостей ресурсів.

Ціна ренти на землю визначається граничним про­дуктом землі. Це означає, що фірма збільшуватиме обсяг використання цього фактора до того часу, поки вартість гра­ничного продукту від нього не зрівняється з ціною ренти.

Величина доходу від використання праці, землі й капіталу визначається величиною їхнього гранично­го внеску у виробництво певних товарів чи послуг.

Якщо ж на ринку ресурсів продаються не послуги, а самі ресурси (земля), то ціна землі залежить:

—    від поточної вартості її граничного продукту;

—    від вартості її граничного продукту в майбутньому.

Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточною

ціною ренти. Іншими словами, ціна землі прямо пропорційна величині ренти й обернено пропорційна величині процент­ної ставки. Це означає, що власник землі продасть її за ціною, яка не повинна бути меншою, ніж відсоток, який він отримає, альтернативно розмістивши виручений від продажу грошо­вий капітал (у даному випадку на банківському рахунку).

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 121 122 123 124 125 126127 128 129 130 131  ... 246