Економічна теорія

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання — забезпечених та малозабезпечених.

Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність, то поряд із прожитковим мінімумом використовують понят­тя фізіологічного мінімуму, під яким розуміють вартісну величину середньодушового сукупного доходу, що забезпе­чує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче якого існування людини недопустиме.

Фізіологічний мінімум — межа, що розділяє дві най­нижчі групи сімей за рівнем споживання — малозабезпе­чених (бідних) та незабезпечених (злиденних) (рис. 13.3).

Забезпечені

Межа бідності (прожитковий мінімум)

Малозабезпечені (бідні)

Межа злиденності (фізіологічний мінімум)

Незабезпечені (злиденні)

Рис. 13.3. Диференціація населення за рівнями споживання

Прожитковий мінімум є важливим соціально-еконо­мічним нормативом для визначення:

—   розмірів мінімальної заробітної плати;

—   мінімальної пенсії за віком;

—   допомоги багатодітним сім'ям;

—   виплат безробітним;

—   стипендій та інших соціальних виплат;

—   величини неоподатковуваного мінімуму доходів гро­мадян;

—   державних стандартів обслуговування і забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти та ін.

Лише за умови виконання цих функцій прожитковий мінімум є засобом державної політики в подоланні бідності.

Рівень прожиткового мінімуму є важливою складовою для визначення на основі методики та рекомендацій ООН агрегованого показника — індексу розвитку людини (І ):

1 /г

де і набуває значення від 1 до 5; І — індекс розвитку людини; І_х1 — індекс очікуваної тривалості життя при народженні; І_х2 — індекс рівня освіти; І_х3 — індекс рівня бідності; І_хі— індекс рівня безробіття; І_хЬ— індекс реального ВВП на душу населення.

У сучасній ринковій економіці доходи окремих фізич­них осіб, сімей (домогосподарств) розрізняються не лише за рівнем, а й за структурою.

Структура сімейних доходів за напрямами викорис­тання їх:

—    харчування;

—    придбання одягу та взуття;

—   придбання товарів тривалого користування;

—    соціально-культурні та побутові послуги;

—    комунальні послуги;

—    транспорт;

—    заощадження;

—    інші витрати.

Структура витрат сім'ї є важливим показником еко­номічного розвитку країни.

Згідно із законом Енгеля (німецького статистика, який у XIX ст. здійснив аналіз споживання сімей (осіб) із різними рівнями доходів), у міру зростання доходів сім'ї загальне споживання благ збільшується, але у різних пропорціях та структурних співвідношеннях. Зі зростанням доходів сім’ї знижується питома вага витрат на харчування, частка витрат на одяг, зазнають незначних змін витрати на житло та кому­нальні послуги, а от питома вага витрат на задоволення куль­турних та інших нематеріальних потреб суттєво зростає.

В умовах становлення ринкового середовища в економіці України внаслідок взаємозумовленої дії об'єктивних та суб'єктивних факторів формування доходів населення ха­рактеризується такими тенденціями:

—    розширенням структурних складових сімейних до­ходів;

—    суттєвим зниженням загального рівня реальних до­ходів;

—    поглибленням розриву між номінальними доходами і доходами, що є у розпорядженні;

—   слабким і нестійким зростанням факторних доходів;

—   домінуванням перерозподільчих процесів у створенні доходів;

—    зростанням частки доходів від реалізації продукції особистого підсобного господарства;

—    натуралізацією частки отримуваних доходів;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 125 126 127 128 129 130131 132 133 134 135  ... 246