Економічна теорія

тим вищим є ступінь експлуатації найманої праці капіта­лом;

—   додаткова вартість, у свою чергу, підлягає розподілу між самими капіталістами: промисловцями, торговцями, банкірами (позичковими капіталістами) і землевласника­ми. У зв'язку з цим додаткова вартість набуває у функ­ціональному розподілі таких форм:

Р — прибуток промислового капіталіста;

Н — прибуток торговельного капіталіста;

і — позичковий процент як форма доходу позичкового капіталіста (або банківський прибуток банкіра);

Я — рента, що є доходом землевласника.

Розподіл додаткової вартості здійснюється за величи­ною капіталу. Останній (капітал) забезпечує такий спосіб розподілу, щоб на рівновеликий капітал власники його в різних галузях отримали рівновеликий дохід, який набирає форми середнього прибутку.

Згідно з цією концепцією визначення частки найманого працівника у вартості національного доходу здійснюється за законом вартості робочої сили.

Робоча сила — сукупність фізичних та духовних здібностей людини до найманої праці.

Розуміння того факту, що робоча сила є не просто здат­ністю до праці, а здатністю саме до найманої праці, досить важливе, адже підприємець, здійснюючи організацію та управління економічною діяльністю, теж працює. Однак він сам до себе не наймається, хоч також здатний до праці, проте не до найманої, а до творчої, вільної. Отже, вивчення капіталістичної системи як суспільного устрою передбачає поділ суспільства на власників робочої сили, власників ка­піталу і землевласників.

Власник робочої сили продає на ринку ресурсів свою здатність до найманої праці на певний проміжок часу, обумовлений договором. Ця здатність реалізується тільки в процесі трудової (економічної) діяльності. Упродовж часу, на який власник землі чи капіталу наймає власника робо­чої сили, перший на свій розсуд використовує необхідні для здійснення певних економічних функцій здібності найма­ного працівника.

Оскільки об'єктом продажу з боку найманого праців­ника є робоча сила, то власник її мусить отримати грошо­вий еквівалент вартості свого товару. Отже, заробітна пла­та, згідно з марксистською теорією, є формою вартості робо­чої сили. Остання (вартість робочої сили) визначається як вартість життєвих благ, необхідних для відтворення здат­ності до найманої праці. У цьому специфіка вартості това­ру робоча сила.

Водночас робоча сила — товар, який має і специфічну споживчу вартість (корисність). Для власника капіталу споживча вартість робочої сили виявляється у здатності її за одиницю часу створювати більшу вартість, ніж вона сама варта, тобто у здатності робочої сили створювати додатко­ву вартість.

Так у найзагальнішому вигляді може бути представле­на марксистська теорія функціонального розподілу доходів.

Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а саме:

—   власниками економічних ресурсів у капіталістичній економіці є домогосподарства;

—   існують чотири фактори виробництва, яким відпові­дають такі форми доходів:

земля створює ренту (В);

капітал (інвестиційні ресурси) — процент (г);

праця — заробітну плату (м);

здатність до підприємництва створює підприєм­ницький дохід (прибуток) (Р);

—   величина доходу на кожний із зазначених вище фак­торів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми;

—   такий принцип (закон) розподілу доходів справедли­вий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки він забезпечує розподіл доходу пропорційно до вне­ску кожного із факторів.

Розглянемо детальніше суть цього механізму.

Насамперед слід звернути увагу на те, що економічним механізмом розподілу в ринковій (капіталістичній) еко­номіці є ціна ресурсу, яка визначає розмір доходу. Ціна на ресурси за умов досконалої конкуренції визначається

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 117 118 119 120 121 122123 124 125 126 127  ... 246