В Україні немає серйозних наукових розробок проблем небезпечних діянь у сфері комп’ютерної інформації та кримінологічних проблем запобігання цим злочинам. У небагатьох публікаціях на вказану тему неконкретно розглядається коло питань, пов’язаних зі злочинами зазначеного виду.
Єдиний правильний підхід до створення загального поняття злочинів у вказаній сфері полягає у одночасному врахуванні (як їхніх ознак) предмета і знарядь вчинення цих посягань. Спираючись тільки на таке поєднання ознак складу злочину, можна створити «формулу», яка дозволила б безпомилково відрізняти злочини у названій сфері від інших суспільно небезпечних діянь.
Особливість аналізованих посягань у тому, що вони вчиняються у віртуальному просторі. У ньому набуває вияву суспільно небезпечне діяння, починають проявлятися суспільно небезпечні наслідки і навіть знаряддя вчинення злочину є віртуальними... Сутність механізму вчинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації полягає у тому, що винний використовує одну комп’ютерну інформацію (знаряддя) для здійснення злочинного впливу на іншу комп’ютерну інформацію (предмет). Саме такий механізм надає цим посяганням виключної специфічності, яка, зокрема, зумовлює потребою у створенні спеціальних кримінально-правових норм про відповідальність за злочини у сфері комп’ютерної інформації. Зазначена інформація є лише предметом або тільки знаряддям вчинення злочину, останній має кваліфікуватися залежно від направленості умислу винного та фактичних наслідків вчиненого.
Родовим об’єктом аналізованих посягань потрібно визнати суспільні відносини у сфері комп’ютерної інформації.
Потрібно також згадати форму вини, з якою вчиняються злочини у сфері комп’ютерної інформації. Для останніх характерна лише умисна форма, яка є однією з основних ознак злочинів у цій області, що має враховуватися при створенні теоретичного визначення таких суспільно небезпечних діянь. Необережне вчинення посягання, яке певним чином пов’язане з комп’ютерними системами і телекомунікаційними мережами, повинне кваліфікуватися за іншими, загальними, нормами КК України.
Комп’ютерні злочини умовно поділяються на чотири основних види: шахрайство і маніпуляції з інформаційною технікою; незаконне використання машинного часу; розкрадання програм (економічний шпіонаж) та комп’ютерний саботаж.
До шахрайства і маніпуляції з інформаційною технікою відноситься неправомірна заміна носіїв інформації та програмного забезпечення, а також несанкційований доступ до процесу обробки відомостей.
Незаконне використання машинного часу полягає у неправомірному використанні у своїх особистих цілях ЕОМ.
До комп’ютерного саботажу відноситься: стирання, приведення у непридатний стан або фальсифікація інформації, пошкодження засобів інформаційної техніки, нав’язування захисту комп’ютерних систем і комп’ютерне вимагання (різновидність рекета), використовуючи недосконалість технічного захисту комп’ютерних систем.
Практика кримінального переслідування за такі злочини в Україні дуже незначна і її можна охарактеризувати тільки у загальних рисах. Тут дії, пов’язані із злочинним посяганням на власність банків та їх клієнтів через комп’ютерні технології можуть кваліфікуватися тільки за ст. 200 «Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення»; ст. 222 «Шахрайство з фінансовими ресурсами» або ст. 194 «Умисне знищення або пошкодження майна» (якщо вважати пластикову картку майном) КК України.
Використання в злочинних цілях пластикових платіжних засобів передбачає виготовлення певних документів: пластикової картки, сліпів із неї, звітів матеріально відповідальних осіб, документів-посвідчень особи-пред’явника пластикових карток.
» следующая страница »
1 ... 294 295 296 297 298 299300 301 302 303 304 ... 381