Фірми прикриття — законно зареєстровані компанії, що займаються законним бізнесом, але в той же час виступають як прикриття для незаконних операцій, в цьому випадку — для відмивання коштів.
При розшаруванні грошей використовується незаконна банківська система. В цьому разі кримінальне угруповання набуває права власності над банком, потім засновує фіктивну фірму. Банк надає фірмі кредит, отримані гроші перераховуються на банківський рахунок, що належить угрупованню. Фіктивна фірма заявляє про неможливість повернення кредиту, отримує додатковий кредит для сплати відсотка за вже отриманим кредитом.
Відмивання грошей передбачає також витрати для приховання грошей від правоохоронців та інших компетентних органів. І доти, доки гроші знаходяться у процесі відмивання, вони не можуть бути використані. Таким чином, злочинець зацікавлений у скороченні часу, що витрачається на відмивання. Серед «відмивачів» поширюється тенденція повернення до старої практики — контрабанди готівки. Контейнерні перевезення є найбільш зручним для цього засобом, оскільки дозволяють направити готівку у значній кількості до будь-якої країни без відповідних записів.
Трансакції, спрямовані на приховування джерел коштів, структуруються таким чином, що отримання доказів для суду стає практично неможливим. Хоча в деяких випадках вдається в ході розслідування підняти кілька шарів, через які проводилися гроші, і навіть виявити першоджерело. Трансакції слідують не одна за іншою, а паралельно, угоди об’єднуються та роз’єднуються. Найбільш вразливим є момент, коли гроші потрапляють до банківської системи, — саме тоді регуляційні правила, що вимагають проведення фінансовим сектором відповідної перевірки, є найефективнішими.
В останні роки багато уваги надається використанню новітніх технологій при відмиванні коштів. Кримінальні структури у повній мірі користуються перевагами технічного прогресу, зокрема, в сфері телекомунікацій, в першу чергу системи електронного зв’язку, мережі «Інтернет», мобільних телефонних комунікацій.
Закони по боротьбі з відмиванням грошей, що впроваджуються в різних країнах, оперують на трьох рівнях. По-перше, вони накладають певні обов’язки на осіб, що мають справу з грошима інших людей, проводити записи і звітувати стосовно трансакцій, що перевищують певну суму. Це законодавство спрямовано на виявлення відмивання грошей, коли останні потрапляють або знаходяться у фінансовій системі. По-друге, закони передбачають кримінальну відповідальність за сприяння процесу відмивання, усвідомлюючи чи маючи підозру, що власність набуто шляхом вчинення злочину. По-третє, низка обов’язків покладається на осіб, що регулярно мають справу з грошима інших осіб. Звичайно, вони повинні знати, хто їх клієнти, належним чином реєструвати трансакції і до певної міри вживати заходів щодо з’ясування природи трансакцій. Ці правові акти підкріплюються іншими законами та регуляційними правилами.
Окрім внутрішніх ініціатив існує низка міжнародних проектів, спрямованих на вдосконалення взаємодії та сприяння проведенню спільних розслідувань. В національних законах з цього питання зазначається можливість проведення розслідування за інформацією від інших країн.
Закони і процедури, що покладаються на потребу у встановлення зв’язку між злочином та майном, приречені бути недієвими. У кримінальному судочинстві немає і ніколи не буде ресурсів, які могли б бути виділені на встановлення зв’язків за стандартом, необхідним для судового розгляду кримінальної справи. Законодавство з відмивання коштів повинно використовувати механізми, що застосовуються у антикорупційному законодавстві окремих країн, за яким відповідальність за пояснення походження коштів, у певних ситуаціях, покладається на власника.
Міжнародна законодавча база з питань боротьби з відмиванням грошей повинна базуватися на таких основних принципах: криміналізація відмивання коштів дозволяє інкримінування відмивання як злочинної діяльності; вдосконалення законодавства з питань припинення права власності, причому доцільним є впровадження саме цивільно-правової відповідальності за володіння коштами, отриманими від незаконної діяльності; реалізація системи з інформування відповідного регуляційного органу щодо трансакцій, що викликають підозру; це вимагає впровадження системи активного співробітництва між фінансовим сектором і державним регуляційним органом; впровадження системи контролю за грошовими переказами за кордон і з-за кордону; обмеження банківської таємниці, доступ до банківських рахунків з відповідної санкції суду, ліквідація анонімних та «номерних» рахунків.
» следующая страница »
1 ... 290 291 292 293 294 295296 297 298 299 300 ... 381