Теорія суспільного вибору обґрунтовує необхідність забезпечення стабільності правової бази держави. Стійкі звички громадян діяти за певними правилами утворюють особливий вид суспільного капіталу. Він дуже легко знищується, варто лише розпочати часту зміну законів, і надто важко та довго відновлюється.
Аналіз діяльності лобістських груп допомагає пояснити численні парадокси, характерні для економічної політики багатьох держав. Зрозумілим стає, чому влада частіше надає пільги і фінансову допомогу галузям, підприємства яких сконцентровані в одному регіоні, а не розпорошені по всій країні; більше регулює ринки споживчих товарів, а не факторів виробництва; охочіше захищає старі, а не молоді перспективні галузі тощо.
Теорія суспільного вибору приділяє увагу і дослідженню поведінки депутатів у процесі прийняття законів. Практично у кожному парламенті має місце взаємна підтримка депутатів шляхом “торгівлі голосами”, яка дістала назву лог- ролінгу (logrolling) або “перекочування колоди” [76]. Часто депутати віддають голоси за чужі законопроекти лише для того, щоб одержати взамін підтримку колег при вирішенні власних питань. Особливим випадком логролінгу є так звана “діжка з салом” - закон, що доповнюється слабко пов’язаними з його основним змістом положеннями, в яких зацікавлені окремі депутатські групи. Спекулюючи на необхідності прийняття важливих для держави і суспільства рішень, певні політичні сили погоджуються на їх підтримку лише шляхом “продажу” своїх голосів взамін на задоволення власних вузькогрупових інтересів.
Теорія суспільного вибору не дає однозначної оцінки парламентській “торгівлі голосами”. В одних випадках така практика дозволяє збалансувати суперечливі інтереси, досягти кращого співвідношення вигод і витрат, підвищити ефективність розподілу ресурсів, наблизивши його до Парето-оптимального [64, с. 10-12]. В інших - її застосування призводить до того, що загальнонаціональні інтереси приносяться у жертву заради збагачення і посилення впливу окремих фінансово- промислових та політичних угрупувань.
Одним із предметів досліджень теорії суспільного вибору є економіка бюрократії (economics of bureaucracy) [82; 86]. Бюрократичним апаратом зазвичай називають структури виконавчої влади та інші органи, що безпосередньо причетні до здійснення різноманітних функцій державного управління. Під економікою бюрократії у теорії суспільного вибору розуміють систему організацій, для якої характерні дві ознаки: по-перше, вона не виробляє економічних благ, які могли б дістати вартісну оцінку; по-друге, частину своїх доходів вона одержує від діяльності, що не пов’язана з виконанням офіційно визначених для неї функцій.
Бюрократія займає особливе місце в управлінській ієрархії. З одного боку, вона керує виборцями, з іншого, - їм безпосередньо не підконтрольна. Бюрократи формально залежать лише від тих структур і представників законодавчої та виконавчої влади, яким безпосередньо підпорядковані. Це обумовлює їх орієнтацію не стільки на досягнення загальнонародних чи державних цілей, скільки на обслуговування інтересів власного керівництва.
Бюрократія часто буває пов'язана із лобістськими групами. Вона допомагає їм розробляти законопроекти, проводити їх через парламент, представляючи інформацію у вигідному для них світлі та використовуючи інші, не завжди законні засоби.
Найбільшу залежність бюрократи відчувають не від окремих виборців, чи народу в цілому, а від безпосередніх керівників, що компетентні вирішувати кадрові питання, та груп з особливими інтересами, які можуть, з одного боку досить відчутно матеріально стимулювати, допомагати виходити із скрутних становищ, а з іншого - організовувати через засоби масової інформації цілеспрямовані критичні виступи та викривальні акції.
» следующая страница »
1 ... 66 67 68 69 70 7172 73 74 75 76 ... 241