Залежно від міри і способу порушення законів, позалегальна економіка поділяється на неофіційну, фіктивну та кримінальну. Неофіційна економіка зазвичай існує у легальній формі, але у ній, з метою ухилення від сплати податків та уникнення певних витрат в тій чи іншій мірі приховуються масштаби виробництва товарів і послуг, виручки від реалізації тощо. Фіктивну економіку утворюють різноманітні операції, пов’язані з шахрайством, хабарництвом, приписками, незаконною передачею матеріальних та фінансових ресурсів. Характерними рисами кримінальної економіки є насильницькі посягання на легальні права власності та пряме порушення Кримінального та Цивільного кодексів [11].
Позалегальній економіці не можна дати однозначну негативну чи позитивну оцінку. З одного боку, як це було доведено Е. де Сото, вона є стихійною творчою реакцією зубожілого народу на нездатність держави створювати умови для задоволення найпростіших потреб: мати роботу, їжу, одяг і дах над головою. І в цьому її позитивна роль. З іншого - позалегальна економіка часто набуває потворних форм, які не сумісні з економічним розвитком. Вона стає сприятливим середовищем для появи “інституційних пасток”, що ведуть до занепаду виробництва і соціальної сфери, надовго консервують відсталість, експлуатацію, безправ’я, бідність, нерівномірність доходів та майнове розшарування. І тому її гіпертрофований розвиток може стати вкрай небезпечним.
Як уже відзначалося, економічна діяльність в рамках закону завжди пов'язана із трансакційними витратами, які можуть вимірюватися як у грошовому виразі, так і витратою часу на виконання тих чи інших офіційно передбачених процедур. За підкорення закону потрібно платити певну ціну, яка складається із витрат доступу до закону і витрат продовження діяльності в рамках закону. Перші включають у себе витрати на підготовку засновницьких документів, на реєстрацію юридичної особи та одержання юридичної адреси, відкриття рахунку в банку, одержання ліцензій, дозволів, довідок тощо. Другі - витрати на сплату податків, забезпечення соціальних гарантій, рівня мінімальної заробітної плати, покриття вартості легальних судових та арбітражних послуг тощо. Перехід у “тінь” дозволяє повністю або частково уникнути вказаних витрат, але натомість з’являється необхідність платити ціну позалегальності [48, c. 189-215]. Структури витрат і втрат, що складають ціни підкорення закону і позалегальності, представлені на схемах (рис. 1.12 і рис. 1.13), які розроблені із урахуванням класифікацій, запропонованих Е. де Сото [48], А. Олейником [4G], Р. Радаєвим [45], Р. Ка- пелюшниковим [19].
Ціна підкорення закону
Витрати доступу до закону
Витрати діяльності в рамках закону
Витрати на підготовку засновницьких документів
Витрати на сплату податків
Витрати на реєстрацію та одержання юридичної адреси
Витрати на відкриття рахунку у банку
Витрати на одержання ліцензій, дозволів, довідок
Витрати на забезпечення соціальних гарантій (сплата нарахувань на заробітну плату тощо)
Витрати, пов’язані із забезпеченням встановлених законом рівнів заробітної плати
Покриття вартості судових та арбітражних послуг
Інші витрати
Інші витрати
Рис. 1.12. Витрати, що складають ціну підкорення закону
Основним фактором, що визначає масштаби тіньової економіки, є співвідношення між ціною підкорення закону і ціною позалегальності. Вони тим значніші, чим більші витрати на здійснення трансакцій у рамках закону порівняно з витратами на обмінні операції без участі держави.
Особливо корисними у практиці інституційних перетворень в Україні могли б стати результати досліджень позалегальної економіки, здійснені на пострадянському просторі. Вони безпосередньо пов’язані з проблемами перехідного періоду і відображають специфіку конкретних історичних, політичних та етнокультурних умов.
» следующая страница »
1 ... 70 71 72 73 74 7576 77 78 79 80 ... 241