- вдосконалення організаційних форм господарювання і систем управління;
- забезпечення збалансованості у задоволенні інтересів власників, найманих працівників і менеджерів;
- зменшення втрат від опортуністичної діяльності менеджерів та найманих працівників;
- запобігання монополізації, що виникає внаслідок інвестування у специфічні ресурси.
2. Теорія суспільного вибору
Ідея аналізу політики як процесу обміну вперше була сформульована шведом К. Вікселем ще у 1896 р. в дисертації “Дослідження з теорії фінансів”. Але у самостійний напрямок економічної науки - теорію суспільного вибору (public choice theory) - вона розвинулася лише у 50-60 роках ХХ ст. Значний внесок у розробку основ теорії здійснили К. Ероу, Г. Талок, Д. Мюлер, У. Нісканен, М. Олсон та інші відомі економісти. За дослідження в цій області американському вченому Дж. Бю- кенену у 1986 р. була присуджена Нобелівська премія. У його працях дістала всебічне обґрунтування теза про те, що “політика є складна система обміну між індивідами, в якій останні колективно прагнуть досягнення своїх приватних цілей, оскільки не можуть реалізувати їх шляхом звичайного ринкового обміну” [5, с. 108].
Теорія суспільного вибору використовує методи неокласичного економічного аналізу для дослідження політичної системи демократичного суспільства. Сукупність відносин у цій системі вона розглядає як “політичний ринок”, який за принципами функціонування і властивостями подібний до ринку економічного. Різниця полягає лише у тому, що замість економічних агентів на ньому діють суб'єкти політичного процесу, а замість традиційних товарів обмінюються голоси виборців, передвиборні обіцянки, податки, суспільні блага, державні посади, пільги, політичні рішення, бюджетні субсидії, правові акти, кредити, соціальна допомога тощо. Незмінним залишається принцип методологічного індивідуалізму. Підтверджується те, що політичні і державні діячі, так само як і економічні гравці, дбають в першу чергу про власну вигоду. Тому цілеспрямована турбота держави про суспільні інтереси визнається скоріше ілюзорною, ніж реальною. Але разом з тим теорія доводить, що узгодження інтересів більшості учасників політичного процесу можливе, і ефективна організація державного управління досяжна, оскільки на політичному ринку, так само як і на економічному, діє правило координуючої “невидимої руки”. Проте більш-менш досконале функціонування політичної системи забезпечується лише за умови правового закріплення найбільш загальних норм політичного життя. Прийняття дієздатного кодексу таких норм (конституції) стає можливим лише тоді, коли більшість учасників політичного процесу приходять до розуміння того, що при чіткій регламентації “правил політичної гри” покращуються умови для відстоювання власних інтересів.
Основними сферами наукових інтересів теорії суспільного вибору є виборчий процес, діяльність депутатів, функціонування державної бюрократії, політика державного регулювання тощо.
Формально-логічні дослідження процедури прямого і рівного демократичного голосування показали, що вона не гарантує прийняття рішень, які відповідають істинним переконанням більшості виборців. Причиною цього є можливість порушення принципу транзитивності переваг. Вивчаючи цю проблему, яка дістала назву “парадокс голосування” (paradox of voting), К. Ероу прийшов до висновку, що навіть при найдемократичнішій процедурі голосування результати виборів можуть не відображати справжнього співвідношення політичних сил, більше того, цими результатами можна маніпулювати навіть не порушуючи формального регламенту [57].
» следующая страница »
1 ... 64 65 66 67 68 6970 71 72 73 74 ... 241