Значне місце у теорії суспільного вибору займають дослідження вад представницької демократії. Звертається увага на те, що ця форма політичного устрою краще пристосована для відстоювання позицій груп з особливими інтересами, аніж для реалізації політичних прав більшості населення. Цей висновок робиться на основі результатів маржиналістського економічного аналізу. Приймається до уваги той факт, що виборці, прагнучи вирішити власні проблеми через свого депутата, вимушені витрачати кошти і час для написання листів, надсилання телеграм, ведення телефонних розмов, участі у політичних акціях та на інші дії, необхідні для встановлення контактів та доведення пропозицій, прохань і вимог до адресата. Раціональні виборці, як правило, зіставляють граничні вигоди від впливу на депутата з граничними витратами на його здійснення. У більшості випадків результат виявляється не на їх користь. Тому політична активність окремих не організованих представників електорату є не типовою і малоефективною. Співвідношення між граничними витратами і результатами змінюється тоді, коли виборці об’єднуються у групи з однаковими інтересами, зосередженими на вирішенні конкретних політичних чи економічних проблем, таких як зміна ставок оподаткування, умов експортно-імпортних операцій, обсягів державних закупок, одержання пільг, кредитів, бюджетного фінансування тощо. Прийняття потрібного політичного рішення може принести доходи, які у багато разів перевищують витрати на його “проштовхування”. Через те саме групи з особливими інтересами, а не маса пересічних виборців є тією політичною силою, яка здійснює постійний тиск на представників влади. Відносна результативність діяльності таких груп, як правило, значно перевищує частку голосів виборців, що стоять за ними.
Різноманітні способи впливу груп з особливими інтересами на представників державної влади з метою прийняття вигідних для себе політичних рішень дістали назву лобізму (lobbying). Це явище досить поширене у багатьох країнах, як у тих, які мають давні демократичні традиції, так і у тих, що лише починають їх створювати. З лобізмом важко боротися, оскільки він обумовлений принциповими недоліками самих процедур представницької демократії. На думку Дж. Бюкенена, групи лобістського тиску є обов'язковим продуктом спонтанної самоорганізації громадянського суспільства [5, с. 108]. Особливо небезпечних для суспільства форм лобізм набуває за умов недосконалості правової системи та при цілеспрямованій підтримці окремих груп урядом. Характеризуючи таку ситуацію Ф. Хайек зауважував: “Організація певних груп веде за допомогою уряду до постійної експлуатації не організованих і не здатних до організації груп. Жертвами при цьому стають такі групи як споживачі в цілому, платники податків, жінки, люди похилого віку і багато інших” [54, с. 184].
Найбільш дієвим засобом введення лобізму у цивілізовані рамки є жорстке правове регулювання діяльності виборних органів та виконавчої влади. Демократія виявляється ефективною лише тоді, коли опирається на досконалу систему конституційних правил, основним призначенням яких є суворе обмеження можливостей свавілля влади. На думку Ф. Хайека: “Обмеженою повинна бути ... будь- яка влада, але особливо демократична. Всемогутній демократичний уряд саме внаслідок необмеженості своєї влади стає іграшкою в руках організованих інтересів, тому що повинен догоджати їм, щоб забезпечити собі підтримку більшості” [54, с. 184]
Отже, недосконалість законодавства, особливо у плані обмеження влади, майже неминуче призводить до того, що парламентські, президентські і урядові лобістські групи під виглядом підтримки вітчизняного виробника, створення вільних економічних зон, проведення галузевих експериментів, надання пільг, бюджетного фінансування тощо фактично легалізують корупцію.
» следующая страница »
1 ... 65 66 67 68 69 7071 72 73 74 75 ... 241