Ідеї Уільямсона щодо вирішальної ролі взаємовигідних контрактів у збільшенні можливості зростання фірми отримали подальший розвиток у концепції організаційної культури Д. Крепса. Він зауважив, що контракти про найм, у яких недостатньо чітко прописані умови взаємодії контрагентів, дають можливість керівництву фірми нехтувати інтересами підлеглих (власників специфічних та загальних ресурсів) за несподіваних змін умов співпраці. Очевидно, що для фірми у складній ситуації готовність персоналу пожертвувати власними інтересами задля подолання тимчасових труднощів може відіграти вирішальну роль. Однак це можливо лише тоді, коли працівники будуть впевнені, що їх поступливістю не зловживатимуть. Щоб підтримати довіру працівників “фірма може сама зв’язати себе певними принципами, обіцяючи (у явній чи неявній формі) керуватися ними при пристосуванні до непередбачених обставин” [77]. Набір таких принципів Д. Крепс назвав “організаційною культурою”. Фірми з високою організаційною культурою одержують істотні вигоди у довгостроковій перспективі, проте її створення і підтримання потребує витрат, які суттєво зростають при поширенні її норм на більшу кількість працівників, що має місце при злитті чи поглинанні інших фірм. Цим обумовлюються труднощі інтеграційних процесів, особливо у разі приєднання до материнської фірми структур із низькою організаційною культурою. Економічний виграш від “організаційної культури” буде тим більший, чим рідше виникатимуть непередбачені ситуації, і чим менших витрат потребуватиме адаптація.
Можливості й доцільність зростання числа учасників фірми досліджували також П. Мілгром і Дж. Робертс. Вони зауважили, що на вибір форм розвитку підприємства впливають так звані “витрати торгування”, які передують укладенню будь-якої угоди. Саме ці витрати, а не інвестиції у специфічні ресурси, впливають на рішення власника фірми відмовитись від ринкових трансакцій. Якби вони були відсутні, то послідовне укладення серії короткострокових контрактів забезпечило б оптимальний обсяг вкладень у специфічні активи [80].
Доцільно зауважити, що на основі концепції П. Мілгрома і Дж. Робертса можна пояснити помилки при здійсненні реструктуризаційних процесів у вітчизняній економіці в початковий період ринкових перетворень. При їх проектуванні не зважалось на те, що витрати централізованого впливу для суб’єктів ринку, що утворились після реструктуризації, зменшились меншою мірою, ніж зросли витрати торгування. Теза П. Мілгрома і Дж. Робертса про можливість зловживання владою на користь певних груп виявилася тут абсолютно реалізованою. У ході реструктуризації ресурси розподілились дуже нерівномірно - найбільш специфічні активи закріпились за тими фірмами, право власності на які отримали близькі до централізованої влади індивіди. Володіння специфічними ресурсами давало їм змогу суттєво наростити свої можливості торгування і переваги ринкової взаємодії для них виявились набагато більшими, ніж втрата захищеності внаслідок виходу із фірми. Для решти нових суб’єктів ринку ризики ринкової взаємодії виявились більшими, ніж вигоди від виходу з-під централізованого впливу, що спричинило їх руйнування. Це свідчить про необхідність врахування при плануванні структурних перетворень зміни розміру витрат торгування і витрат на утримання централізованої системи контролю.
С. Гросман і Г. Харт, досліджуючи можливості організаційно-структурного розвитку підприємств через об’ єднання зауважили, що власники тих фірм, які поглинаються потужнішими, прагнуть залишити за собою якомога більшу автономію в управлінні й значну частку у прибутках, яка б давала змогу отримувати кінцевий дохід не менший, ніж він був до приєднання. Якщо це не вдається, то їхнє бажання вкладати свої специфічні активи (знання, зусилля, зв’язки тощо) у розвиток даної структурної одиниці різко зменшується і вона втрачає конкурентоспроможність. У даному разі економічно вигіднішим для обох учасників є залишатися незалежними і будувати стосунки на основі ринкової взаємодії [20]. Цей висновок науковців є, як ми вважаємо, ключовим у розумінні способів підвищення можливостей розвитку виробничого підприємства через інтеграцію - надзвичайно важливо забезпечити економічну вигідність інтеграції для всіх її учасників, вірно оцінити ту частку економічних інтересів, якою здатні поступитися обидва учасники об’єднання для посилення загальної конкурентоспроможності.
» следующая страница »
1 ... 61 62 63 64 65 6667 68 69 70 71 ... 241