Родоначальником і автором основ дослідницької програми неоінституціо- налізму вважають американського економіста, нобелівського лауреата Роналда Коуза. Його статті “Природа фірми” (1937 р.) та “Проблема соціальних витрат” (1960 р.) стали джерелом ідей та натхнення для багатьох послідовників і визначили основні риси та напрямки розвитку нової теоретичної концепції.
Неоінституціональна економічна теорія походить від неокласичної і тому має з нею багато спільного. Реформування неокласичної аксіоматики здійснювалося інституціоналістами переважно в межах “захисної оболонки” і майже не зачіпало “жорсткого ядра”. Неоінституціоналісти не відкинули традиційні мікроекономічні поняття і методи аналізу, а розвинули їх та застосували у нових сферах. Неокласичний методологічний інструментарій виявився придатним для дослідження тих процесів, явищ і теренів людської активності, котрі раніше вважалися далекими від економіки, а саме - охорони здоров’я, освіти, сімейних відносин, правничої діяльності, злочинності, ідеології, тощо. Така експансія суто економічних підходів і методів, пов’язаних з використанням понять - рівновага, ефективність, максимізація тощо одержала назву “економічного імперіалізму”.
В неоінституціональній теорії провідною залишилася неокласична парадигма раціонального вибору за умов заданого набору обмежень. Але її зміст суттєво змінився: по-іншому стала трактуватися раціональність економічного агента, доповнився перелік обмежень.
Критика неокласичного розуміння раціональності з неоінституціональних позицій наводилася раніше. Додамо, що у неоінституціональній теорії концепція раціональності втілюється у двох засадничих припущеннях - обмеженої раціональності та опортуністичної поведінки. Перше спричинено обмеженістю інтелектуальних здібностей людини і принциповою неповнотою інформації, яку вона використовує при прийнятті рішень. Раціональність у поведінці не заперечується, але і не абсолютизується. Визнається, що раціональний вибір є, як правило, далеким від оптимального. Опортуністична поведінка, за визначенням О. Уільям- сона, це “відстоювання власного інтересу, що доходить до віроломства” [53, с. 47]. Її можливість виключалася неокласичною теорією через припущення про повну поінформованість контрагентів.
Д. Норт зауважує, що неокласичний постулат інструментальної раціональності “в неявному вигляді передбачає наявність певної множини інституцій і безкоштовної інформації” [37, с. 14]. Більш реалістичним, на його думку, є постулат процедурної раціональності, який ґрунтується на розумінні того, що “гравці володіють неповною інформацією і розробляють суб’ єктивні моделі як інструмент вибору, при цьому можуть досить недосконалим чином коректувати свої моделі відповідно до інформаційного зворотного зв’язку” [37, с. 14].
Разом з тим, обмеживши раціональність економічного агента, неоінсти- туціоналісти залишають його індивідуалістичним. Вони твердо стоять на позиціях методологічного індивідуалізму, визнають у якості первинних елементів економічної взаємодії лише індивідів і вважають, що особливості функціонування всіх людських спільнот і організацій потрібно пояснювати, виходячи із цілей і способів діяльності їх членів. У цьому плані вони виявилися послідовними, ніж неокласики, і це дало змогу їм заглибитися у вивчення відносин всередині фірм та інших організацій, які до того розглядалися економістами-теоретиками лише як “чорні ящики”.
Неокласична теорія оперує двома видами обмежень - фізичними, спричиненими рідкісністю ресурсів і технологічними - обумовленими рівнем майстерності та знань, що стосуються способів трансформації вихідних матеріалів у готову продукцію. Неоінституціоналізм залучив до аналізу ще й обмеження, які накладаються інституційними та організаційними структурами. Це такі обмеження, нехтування якими не дозволяє побудувати більш-менш адекватні економічній дійсності моделі, оскільки вони суттєво впливають на форми і способи економічної співпраці, трансакційні та трансформаційні витрати, відносні ціни, розміри та типи економічних організацій і, врешті решт, на те, який вибір здійснюють економічні агенти. Очевидно, що саме інституційні та організаційні, а не фізичні обмеження відіграють сьогодні вирішальну роль у стримуванні як економічного, в цілому, так і технологічного зокрема, розвитку України.
» следующая страница »
1 ... 43 44 45 46 47 4849 50 51 52 53 ... 241