З іншого боку, німецька школа обмежувала амбіції теорії лише описанням та трактуванням конкретних фактів, що мали місце у економічній історії. Процесу вироблення універсальних знань у ході абстрактно-логічних процедур протиставлявся потік майже не систематизованого описового матеріалу, який для практики мав не більшу цінність, ніж відірвані від економічної реальності абстрактні теоретизування.
Коментуючи протистояння двох шкіл, Т. Веблен вказував, що історична школа змогла “дати лише описовий огляд явищ, але аж ніяк не генетичну характеристику процесу, що розвивається., одержані результати навряд чи можна назвати економічною теорією”; разом з тим австрійська школа “показала себе взагалі нездатною до розриву з класичною традицією, в руслі якої економіка розглядалася як таксономічна наука” [93, с. 72-73].
До речі, подібні методологічні крайнощі певною мірою характерні і для сучасного етапу досліджень української економіки. Багато прихильників mainstream надмірно захоплюються формально-логічною стороною аналізу, нехтуючи при цьому культурно-історичною та національною специфікою. Разом з тим, значна частина представників вітчизняних шкіл, досліджуючи конкретний і специфічний фактичний матеріал, ігнорує універсальні методологічні схеми, розроблені у рамках загальновизнаних теоретичних концепцій.
Одним з наслідків “суперечки про метод” було напрацювання матеріалу, який відкривав дорогу для усвідомлення істотної значимості впливу на господарську діяльність історичних, соціальних, політичних, психологічних і культурних факторів. Разом з тим стало зрозумілим, що методологія оперуючої цими факторами історичної школи є практично непридатною для розкриття закономірностей функціонування і еволюції економічних систем та розробки більш- менш достовірних прогнозів.
Позиція Т. Веблена щодо вирішення методологічних проблем, які виникли у економічній науці наприкінці XIX століття була вкрай радикальною. Його програма перетворення економіки у еволюційну науку передбачала практичну відмову від більшості методів, які використовувалися відомими на той час теоретичними школами, починаючи від класичної та неокласичної і закінчуючи австрійською та марксистською. Відкидалися основні постулати традиційних теорій, в т. ч. принцип рівноваги, припущення про раціональність поведінки економічних агентів та про відсутність проблем одержання і обробки інформації для прийняття раціональних рішень. За мету було поставлено поєднання відносно нової і популярної на той час еволюційної методології з інституційним аналізом економічних явищ і створення внаслідок цього економічної теорії еволюційних змін.
Еволюційний підхід суперечив домінуючій у тодішній науці традиції дослідження нормального, тобто рівноважного стану економічних процесів. Замість вивчення “.конкретних фактів життя з точки зору міри наближення їх до нормального випадку” Т. Вебленом пропонувалося досліджувати “.процес, що кумулятивно розгортається” [94, с. 164]. “Кумулятивна причинність”, або у сучасних термінах теорії систем - позитивний зворотний зв'язок - трактувалася як ендогенний механізм економічних змін. З огляду на пожвавлення інтересу до процесів соціальної і економічної динаміки Т. Веблен, можливо дещо передчасно, стверджував, що “сучасна наука все більшою мірою стає теорією процесу послідовних змін, які самопідтримуються, саморозвиваються і не мають кінцевої мети” [93, с. 37]. Разом з тим, він вказував і на існування ефекту блокування (lock-in), який може спричиняти завершення кумулятивного процесу і обумовлювати створення стійких соціопсихологічних та соціоекономічних структур, в т.ч. і інституцій. Відмова від універсальності принципу рівноваги і введення до методологічного інструментарію ефекту “кумулятивної причинності” була кроком, рівнозначним переходу від розуміння економіки як закритої системи з характерними для неї негативними зворотними зв'язками до - відкритої, якій притаманні переважно позитивні зворотні зв'язки.
» следующая страница »
1 ... 38 39 40 41 42 4344 45 46 47 48 ... 241