Прийнято вважати, що старі інституціоналісти дотримуються методологічних принципів холізму та інституційного детермінізму, відповідно до яких не індивіди творять інституції, а скоріше, навпаки, інституції формують індивідів. Відстоюючи позиції старого інституціоналізму щодо впливу інституцій на особистість, Дж. Ходжсон підкреслює: “Інституціоналізм відрізняється від економічної теорії майнстріму й неоінституціональної теорії саме тому, що не розглядає індивідуалізм як заданий, тобто із заданими функціями цілей і переваг. Старі інституціоналісти дотримуються ідеї про взаємодіючі і частково піддатливі впливу фактори, взаємопов’ язані в мережу відносно довготривалих і самовідтворюваних інституцій. Немає іншого критерію, котрий би краще відмежовував стару інсти- туціональну теорію від неоінституціональної і майнстріму”[73; 74, с. 18].
Разом з тим Дж. Ходжсон намагається спростувати звинувачення на адресу старого інституціоналізму у “структурному і культурному детермінізмі”. Стверджуючи, що слід визнавати як “висхідний, так і низхідний причинний зв'язок”, що “індивіди створюють і змінюють інституції, в той час, як інституції формують, конструюють людину” [74, с. 18], він, тим самим, підводить під старий інституціоналізм платформу методологічного дуалізму.
Більш розгорнуто аргументи на користь такої позиції Дж. Ходсон разом із Е. Скрепанті викладає у вступі до збірника “Переосмислюючи економічну теорію”: “Ми вважаємо за необхідне уникнути надмірного наголосу на суб'єктивність та індивідуальність. Такий наголос означав би недооцінку культурного та інсти- туційного контексту чи трактування останнього як ненавмисного наслідку індивідуальних дій. Тим не менш, і інша крайність не дає вирішення. Якщо спрощено вважати, що індивідуальність визначається соціальним оточенням, тоді один тип редукціонізму просто-напросто замінюється іншим. Замість “методологічного індивідуалізму” ми впадаємо у протилежну помилку методологічного холізму. Обидва підходи не задовольняють. Задача полягає в необхідності так сформулювати відношення між дією і структурою, щоб зберегти структурну природу дії і реальність самого вибору і дії” [87, с. 9-10].
Але слід відзначити, що декларована методологічна позиція є ще досить далекою від дійсної. З цього приводу Ю. Ольсевич зауважує: “Інституціоналізм уже пройшов великий шлях у вивченні суспільних структур та їх впливу на індивіда. Однак у вивченні людини як індивіда, що протистоїть цим структурам і діє на них, він зробив поки дуже мало. Навпаки, він зробив досить багато для того, щоб довести, що “суверенного” індивіда взагалі не існує, що це вигадка “неокласиків” [18, с. 268].
Існує думка, що на рівні прикладного економічного аналізу різниця між інституціями, у розумінні старих і нових інституціоналістів, значною мірою стирається, оскільки у реальному житті інституції, за будь-яких умов, набувають форм правових актів, традицій, неофіційних правил, культурних стереотипів, тощо [33, с. 48]. Однак, є й інша точка зору, характерна переважно для представників старої школи. Дж. Ходжсон стверджує, що саме завдяки врахуванню впливу інституцій на свідомість людей “інституціоналізм має більше можливостей для розгляду проблем структурних змін і економічного розвитку. Інституціональна теорія більш придатна, наприклад, коли ми вивчаємо: довгостроковий економічний розвиток, проблеми країн, що розвиваються або трансформаційні процеси в перехідних економіках країн Радянського блоку. З іншого боку, економічний аналіз стає більш повним, але в той же час менш відкритим для формального моделювання” [74, с. 20].
На нашу думку, найбільш реальну картину трансформаційних процесів, що відбуваються сьогодні в Україні, могли б дати дослідження, здійснені з позицій методологічного дуалізму, причому не декларованого, а справжнього. А це потребує органічного поєднання методологічних підходів як старого, так і неоінс- титуціоналізму.
» следующая страница »
1 ... 45 46 47 48 49 5051 52 53 54 55 ... 241