Детінізація економіки у контексті трансформаційних процесів

Класифікація видів економічної злочинності — це складна сукупність кількох десятків ознак. У побудові різних сучасних класифікацій можна відзначити певну ієрархію. Пріоритетною у загальній системі класифі­кацій економічної злочинності є кримінально-правова класифікація

. Разом з тим швидко зростає значення економіко-кримінологічних кла­сифікацій.

У сучасних дослідженнях вчених-кримінологів і криміналістів США, Німеччини та інших країн, які спеціалізуються на проблематиці боротьби з економічною злочинністю, класифікація останньої звичайно будується або за «законодавчою основою», тобто за найменуванням порушених норм кримінального закону, або за видом об’єкта посягань. Деякі класифікації побудовані на конкретній основі, прикладом якої може слугувати класи­фікація, розроблена німецьким професором Г. Кайзером:

1)   злочини проти банківської, акціонерної, кредитної системи; си­стеми страхування та свободи конкуренції, включаючи зловживання до­вірою та вдавані банкрутства, як і порушення авторських прав та прав маркірування;

2)   ухилення від сплати податків; митні злочини; шахрайство із субси­діями; вимагання; хабарі;

3)   порушення законодавства про охорону праці; злочини проти спо­живачів, навколишнього середовища;

4)   шахрайство.

Недоліком цієї класифікації є те, що вона недостатньо враховує зло­чинність корпорацій, яка найбільшою мірою в сучасних умовах визначає економічну злочинність. До видів зазначеної класифікації можна віднес­ти такі злочини, які становлять основу економічної злочинності у всіх країнах з економікою ринкового спрямування:

1)   злочини, пов’язані з порушенням правил вільної конкуренції (на­приклад, порушення антидемпінгового законодавства, промислове шпи­гунство, а також маніпуляції з цінами, змова про фіксування цін, неправ­дива реклама);

2)   злочини, які є порушенням прав споживачів (випуск недоброякі­сної продукції, різні шахрайства, що завдають матеріальної шкоди спо­живачам, тощо);

3)    злочини, що посягають на фінансову систему держави (прихову­вання прибутку, ухилення від сплати податків, порушення контролю за торгівлею та виробництвом);

4)    злочини, що грунтуться на зловживаннях інвестиціями і спричи­няють збитки компаньйонам, акціонерам тощо (різні шахрайства з бух­галтерськими документами, цінними паперами);

5)    злочини, які складають зловживання депозитним капіталом і зав­дають збитків депозитаріям, кредиторам, гарантам (удавані банкрутства, махінації з субсидіями, шахрайства у сфері страхування, неповернення кредитів з наступним їх розкраданням);

6)   злочини, що посягають на фінансовий комерційний сектор еконо­міки (використання підроблених банківських документів — кредитних авізо, чеків, шахрайства на підставі конвертації гривні, використання підроблених пластикових платіжних засобів (електронних грошей);

7)    злочини, пов’язані з незаконною експлуатацією природи і пору­шенням діючих економічних стандартів та нормативів у захисті навко­лишнього середовища, що завдають йому шкоди (забруднення техноген­ними відходами, незаконне будівництво, виробництво шкідливих та не­безпечних продуктів тощо);

8)   злочини, які є свідомим порушенням правил техніки безпеки праці з боку менеджменту та завдають матеріальних збитків і фізичної шкоди робітникам;

9)    злочини, які складають зловживання та шахрайства у сфері со­ціального страхування та пенсійного забезпечення робітників;

10)  комерційні хабарі;

¹¹⁾     комп’ютерні злочини

12)  .

Для розбудови дієвої системи боротьби з економічною злочинністю має значення запропонований нами поділ економічної злочинності на два великих сегменти — економічна злочинність в корпоративному секторі економіки та економічна злочинність менеджменту в економічних функ­ціональних інституціях держави.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 76 77 78 79 80 8182 83 84 85 86  ... 350