Трохи складнішою за суб’єктивно-об’єктивними характеристиками економічного розвитку є сфера традиційних кримінальних промислів. Тут за характером застосування знарядь праці, за рівнем організації виробництво має індивідуальний чи обмежено колективний характер. Організаційно-управлінська функція може виділятися і відокремлюватися від самого процесу праці. Водночас, як правило, не існує потреби застосування спеціальних наукових знань щодо організації процесу управління у формі професійної освіти, підготовки та діяльності професійних управлінців-менеджерів.
Таким чином, економічна потужність тіньової сфери офіційно-публічної економіки, а отже, і потенціал небезпеки при її тінізації, оскільки тільки вектор спрямування управління відрізняє якість цього сектора як соціального чи асоціального, є найбільшим та найпотужнішим порівняно з іншими сферами тінізації.
Висновок про те, що офіційно-публічна сфера має найбільший потенціал економічної небезпеки при її тінізації викликає необхідність звернути увагу вже на внутрішню будову цієї сфери щодо особливостей тінізації її окремих складових.
Офіційно-публічна сфера тіньової економіки поділяється на окремі сегменти, по-перше, за ознакою рівня інтенсивності тінізації її окремих складових — окреслених вище сегментів непротиправної, протиправної та кримінальної діяльності у цій сфері. Крім того, за ознакою форми власності та функціональним спрямуванням вона поділяється на приватнопідприємницький сегмент, державно-підприємницький та сегмент державних економічних функціональних систем управління — економічних міністерств та відомств — Міністерства економіки, Міністерства фінансів, НБУ, ДМУ, Антимонопольного комітету України, Державного казначейства тощо. Саме кримінальний сегмент офіційно-публічної сфери тіньової економіки, суб’єктом якої є діяльність професійних управлінців, як найбільш потужний за обсягом шкоди інтересам суспільства, економічній безпеці держави, утворює особливе явище тіньової економіки — економічну злочинність.
Розвиток самого поняття «економічна злочинність» має свою внутрішню логіку та історію і пов’язаний з криміналізацією відповідно економічної сфери. Не відразу з об’єктивних причин увага дослідників була зосереджена на діяльності професійних управлінців, не відразу дослідників занепокоїв головний об’єкт сучасної тінізації—порядок економічного управління.
Об’єктом економічної злочинності є система виробничих ресурсів, насамперед її вирішальних елементів. Так, якщо на початку XX століття важливим чинником виробництва була власність на його засоби, то в сучасних умовах ним стала система управління. Відповідно, якщо на початку XX століття економічна злочинність розумілась як злочинність злиднів (різні посягання на власність), то вже в середині століття під економічною злочинністю розумілась злочинність «білих комірців».
Бурхливий розвиток цього інституту відбувався у 70-і роки, коли він вже включав у себе широке коло протиправних дій, що є різними зловживаннями економічної влади.
Управління стало головним фактором розвитку виробництва, глибоких соціально-економічних зрушень, в тому числі у злочинності. Після Другої світової війни фахівці зрозуміли, що управління — це атрибут не тільки суто виробничої сфери, воно властиве будь-якій суспільній діяльності, воно самостійно створює і постійно розширює основу для збагачення суспільства. Такою основою є інформатизація суспільства, використання знання, освіти як об’єктів менеджменту.
Принципові зрушення у ролі різних виробничих факторів, абсолютно переважаюча питома вага управління й інформації як джерел ефективності будь-якої суспільної діяльності потребують радикально іншого підходу до економічного контролю за виробництвом, зокрема, ведення бухгалтерського обліку. Так, сучасні принципи бухгалтерського обліку спрямовані на організацію контролю за рухом такого традиційно найважливішого виду витрат на виробництво, як прямі витрати на заробітну платню. Це було правильно для 20-х років нашого століття, коли питома вага цих витрат в середньому становила 80% всіх виробничих витрат, але сьогодні в галузях промисловості ці витрати не перевищують 8—12%. Головними ж видами витрат є витрати на інформаційні процеси, які контролюють стан виробництва та шляхи підвищення продуктивності праці. Але вони поки що не стали об’єктом вивчення бухгалтерського обліку, отже, перебувають поза економічним контролем. Це є суттєвим чинником опанування управління економічною злочинністю.
» следующая страница »
1 ... 72 73 74 75 76 7778 79 80 81 82 ... 350