Політична економія

Наслідком неринкової організації товарних відносин були слабка економічна мотивація працівників до підвищення про­дуктивності праці та ефективності виробництва, неможливість реалізації в об'єктивній формі (за допомогою обміну продуктів виробництва як товарів відповідно до законів вартості, попиту та пропозиції) одного з принципів соціалізму: «кожний за здібнос­тями — кожному за працею». Політична економія соціалізму, практика соціалістичного будівництва так і не змогли раціональ­но вирішити проблему єдності специфіки економічної системи соціалізму і ринкової організації виробництва, взаємозв'язку плану і ринку.

Розпочата наприкінці XX ст. системна трансформація суспіль­ного ладу в Україні своєю стратегічною метою має перехід до соці­ального ринкового господарства. Це зумовлює організацію товар­них відносин відповідно до їх загальноекономічного змісту, тобто у формі ринку. Однак не саморегульованого ринку, що панував у часи вільної конкуренції, а у формі сучасного ринку, який утвер­дився в розвинутих країнах. Йому властиві потужні та різнома­нітні механізми державного регулювання економіки, товарних відносин, що опосередковують виробництво, обіг товарів, їх роз­поділ та споживання.

Історичний характер товарних відносин полягає в тому, що, виникнувши на певному етапі розвитку суспільства, вони втра­чають свою основу на наступних етапах. Історична обмеженість товарного виробництва визначається таким станом розвитку тех- ніко-технологічної бази виробництва, який заперечує чинники, що породжують товарну форму виробництва, — суспільний поділ праці та економічну відокремленість виробників; долає відмін­ності у праці: перетворює працю різних видів та підвидів на якіс­но однорідну творчу діяльність наукового змісту; перетворює пра­цю із засобу для життя на першу життєву потребу, на самостиму- лювання діяльності; забезпечує виробництво матеріальних благ та послуг в обсягах і структурі, які дають змогу розподіляти їх від­повідно до потреб суспільства. За таких умов відпадає потреба в обміні продуктів як товарів, об'єктивна необхідність перетворен­ня продуктів праці на товари. Відповідно виробничі відносини втрачають товарну форму, стають за характером і організацією безпосередньо суспільними.

Зміни, які відбуваються у змісті праці в розвинутих краї­нах, свідчать, що поступово праця буде замінена творчою діяль­ністю. Це матиме своїм наслідком руйнування товарних відно­син, розвиток нових форм власності, подолання експлуатації у традиційному її сенсі, перехід від епохи речової до безпосеред­ньо суспільної форми зв'язку між універсально розвинутими ін­дивідами.

Теорія факторів виробництва і теорія граничної корисності

Поряд із трудовою теорією вартості в економічній науці сформувалися дві самостійні теорії: теорія факторів виробництва і теорія граничної корисності.

Теорія факторів виробництва. Як самостійна теорія вар­тості, вона має два різновиди: 1) теорію «продуктивності», що базується на положеннях А. Сміта і теорії «трьох факторів вироб­ництва» французького економіста Ж.-Б. Сея; 2) теорію «стриму­вання», «очікування» англійського економіста Носсау-Вільяма Сеньйора (1790—1864) та французького економіста Фредеріка Бастіа (1801—1850). Загальною основою теорії факторів вироб­ництва є положення А. Сміта про те, що за капіталістичного то­варного виробництва, на відміну від простого, товари обміню­ються пропорційно не до витрат праці, а до витрат виробництва.

Стрижнем теорії факторів виробництва є такі положення:

—              вартість товарів утворюється не одним фактором виробниц­тва (працею), а трьома: працею, капіталом (засобами виробниц­тва) і землею;

—              утворення вартості пов'язане як з факторами виробництва, так і з «жертвами» їх власників, насамперед «жертвами» найма­них працівників та капіталістів;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 88 89 90 91 92 9394 95 96 97 98  ... 452