3. Непорушність кордонів. Визнавалась непорушність кордонів усіх держав-учасниць як на момент підписання документу, так і в майбутньому. Вперше в історії міжнародних відносин цей принцип було зафіксовано на багатосторонній основі.
4. Територіальна цілісність держав. Передбачалось утримання дер- жав-учасниць від будь-яких дій, спрямованих на підрив територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-яких з держав-учасниць.
5. Мирне врегулювання суперечок. Будь-які суперечки між держа- вами-учасницями мали вирішуватись мирними заходами аби не підірвати міжнародний мир, безпеку та справедливість.
6. Невтручання у внутрішні справи. Держави-учасниці зобов’язувались відмовитись від прямого чи непрямого, індивідуального чи колективного втручання як у внутрішні, так і у зовнішні справи будь-якої з держав-учасниць. Відповідно до цього принципу вони мали утримуватись від надання прямої чи непрямої допомоги терористичній, підривній або іншій діяльності, спрямованій на насильницьке повалення режиму іншої країни-учасниці.
7. Поважання прав людини та основних свобод, включаючи свободу совісті, релігії та переконань. Поважання прав людини та основних свобод проголошувалось істотним фактором миру, справедливості та благополуччя, необхідними для забезпечення розвитку дружніх відносин і співпраці між державами. В гуманітарній сфері держави-учасниці зобов’язувались дія-
ти у відповідності з принципами Статуту ООН та Загальної декларації прав людини, іншими міжнародними пактами про права людини.
8. Рівноправ’я як право народів розпоряджатися своєю долею. Всі народи світу мають невід’ємне право визначати свій внутрішній та зовнішній політичний стан, свій політичний, економічний, соціальний та культурний розвиток.
9. Співробітництво між державами. У відповідності з цілями й принципами статуту ООН держави-учасниці мають сприяти взає- мопорозумінню та довірі, міжнародному миру, безпеці, справедливості, піднесенню добробуту народів, скороченню розриву в рівнях їх економічного розвитку.
10. Сумлінне виконання зобов’язань за міжнародним правом. Країни-
учасниці мали сумлінно виконувати норми сучасного міжнародного права, міжнародних договорів, чітко виконувати умови відносин між собою в інтересах миру та міжнародної безпеки.
Останній розділ Заключного Акту — «Подальші кроки після Наради» проголошував намір держав-учасників продовжувати процес посилення європейської безпеки та співробітництва, розпочатий Гельсінською НБСЄ, який в наступному отримав назву «гельсінського процесу» або руху НБСЄ.
З метою деталізації планів, накреслених в основоположному Заключному Акті, Нарада в Гельсінкі також прийняла такі документи: Співробітництво в галузі економіки, техніки, навколишнього середовища, Співробітництво в гуманітарних та інших областях, Питання безпеки та співробітництва у Середземному морі, Документ про заходи зміцнення довіри і деякі аспекти безпеки і роззброєння.
КОРОТКІ ПІДСУМКИ
Оскільки для детального аналізу величезного обсягу післявоєнних світових міжнародних подій періоду 1945—1975 років довелося б збільшити обсяг учбового курсу, що не передбачено учбовим планом, автори свідомо вдалися до стислого викладення процесів в масштабах можливостей студентів за існуючих умов опанувати курсом. Завершуючи викладення матеріалу результатами Гельсінської НБСЄ 1973—1975 років на мажорній ноті, ще раз підкреслимо її безперечний успіх в ослаблені міжнародного напруження у тодішньому біполярному світі. Те, що країни-учасниці двох ворожих військово-політичних блоків, НАТО і ОВД, сіли разом за круглий стіл і досягли викладених вище рішень, за кілька років до того могло здаватись фантастикою.
» следующая страница »
1 ... 152 153 154 155 156 157158 159 160 161 162 ... 187