Хоча в умовах тогочасного жорсткого ідеологічного протистояння, яке досить відверто проявлялось під час Наради, сподіватись на те, що «красивий» Заключний Акт істотно змінить характер світових міжнародних відносин, було нереально. Досконалий аналіз змісту самого Заключного Акту, прийнятого внаслідок великих зусиль експертів з двох сторін на консенсусному ґрунті, свідчив, чого домагались сторони і проти чого вони виступали.
Так, у Заключному акті пункт 3 про непорушність кордонів був головним досягненням радянської сторони, яка була особливо зацікавлена в юридичному підтвердженні законності кордонів, що склалися в наслідок результатів другої світової війни. Пункт 1 і перша частина пункту 6, де імперативно підкреслювалось невтручання у внутрішню політику держав, підкреслювалось право своєрідності держав у врахуванні «національних традицій і звичаїв», були для СРСР рятувальним моментом при невиконані вимог «третього кошику» — прав людини. В той же час друга частина пункту 6, де говорилось про «стриманість від надання прямої чи непрямої допомоги» будь-якій підривній (читай — комуністичній) діяльності, було фактором, який позбавляв СРСР права підтримуати діяльність компартій в буржуазних країнах, що він протягом всього свого існування робив і не збирався припиняти робити.
Отже, в самому тексті Заключного Акту при прочитанні його «озброєним оком» можна побачити наявність боротьби між двома протилежними блоками. Хоча в цілому документ цей підтверджував намагання обох сторін досягти розрядки. Оскільки ступінь зацікавленості Радянського Союзу в цьому була більшою, то результати гельсінського форуму можна вважати успіхом радянської сторони.
І тут слід відзначити одну важливу деталь. Документи, прийняті в Гельсінкі, не потребували ратифікації. З одного боку, це слід розцінювати як позитив: за такої кількості країн-учасників — 35, достатньо було, щоб хоч одна, хай зовсім маленька і в міжнародних відносинах непомітна, ухилилась від ратифікації, і домовленості б втрачали силу. Цей позитив дозволив створити широку міжнародну організацію — НБСЄ, а згодом ОБСЄ, яка сьогодні відіграє помітну роль в міжнародному житті, зокрема в долі України.
Проте, нератифіковані міжнародні акти з юридичної точки зору не є обов’язковими до виконання, вони мають рекомендаційний характер. Тому сторони, підписуючи гельсінські документи, заздалегідь знали, що вони будуть виконувати, а чого не будуть. І кожна з сторін була зацікавлена в тому, щоб протилежна сторона виконувала те, що та не збиралась виконувати. А сподівання на краще були у двох сторін.
Завершувати курс з міжнародних відносин на мажорній ноті приємно. Проте, міжнародний небосхил не був безхмарним, хмари були, до того ж грозові. І ті сподівання, які на Гельсінську НБСЄ покладались, не збулись. Кардинальних змін в міжнародні відносини вона не внесла. Потепління в міжнародних відносинах було коротким, тимчасовим. Замирити шляхом дипломатичним дві ворожі ідеології, одна з яких вимагала знищення іншої, виявилось неможливим.
УЧБОВІ
ДОДАТКИ
Зміни у керівництві супердержав
СРСР
1924 - 1953 - Сталін Й.В. (помер 5 березня 1953 p.)
Міністри (до 1946 р. — наркоми) закордонних справ — Молотов В.М. (1939 — 1949, 1953 — 1956), Вишинсь- кий А.Є. (1949 — 1953).
1953, 6 березня — вересень — Так зване «колективне керівництво»: Голова Ради Міністрів — Маленков Г.М. (він же — перший секретар ЦК КПРС); мав 4 заступників: Берія Л.П. (голова МВС і МДБ), Молотов В.М. (МЗС), Каганович Л.М. та Булганін М.О.
Хрущов М.С. — другий секретар ЦК КГГРС.
1953, 26 червня — Берія Л.П. заарештовано на засіданні Президії ЦК КПРС. Спеціальним судовим рішенням Верховного суду СРСР 23 грудня засуджено до розстрілу з конфіскацією майна та позбавлення військових звань та державних нагород.
» следующая страница »
1 ... 153 154 155 156 157 158159 160 161 162 163 ... 187