Міжнародні відносини 1945-1975 років

Тому перші пропозиції про скликання наради європейських дер­жав для обговорення заходів по забезпеченню колективної безпеки поступили від блоку ОВД з Варшави в січні 1965 р. Як можна було че­кати, пропозиції були відхилені, тим більше, що в них проглядалось намагання відділити європейські країни від США.

У1966 р. країни ОВД в Бухаресті прийняли декларацію, в якій вик­лали своє бачення шляхів послаблення напруження в Європі. Пропо­нувалось одночасно розпустити НАТО і ОВД, заявити про непо­рушність існуючих кордонів і т. ін. З цією метою пропонувалось для обговорення скликати конференцію європейських держав.

Природно, що на ліквідацію НАТО Захід погоджуватись не зби­рався. В 1969 р. керівники ОВД, які засідали в Будапешті, закликали Захід «прискорити підготовку до скликання загальноєвропейської на­ради» і скористатись для цього пропозицією Фінляндії, яка запропо­нувала свої послуги для проведення такої наради. Було ще кілька про­позицій ОВД. Але всі вони з позицій Заходу були неприйнятними че­рез те, що передбачали чисто європейську акцію, відсуваючи від неї керівну супердержаву Заходу — Сполучені Штати. США, які вже вва­жали себе безперечним керівником «вільного світу», давати на таке згоду не збирались.

Захід в умовах, які на той період склалися, не бачив перешкод для скликання пропонованої наради, але лише за умов участі в ній Амери­ки. Звичайно, ініціативу в цьому мав проявити блок НАТО і зробити це по-своєму. У грудні 1967 р. НАТО за пропозицією міністра закор­донних справ Бельгії Армеля («доповідь Аріеля») прийняв рішення концентрувати сили НАТО «для підвищення стабільності в міжнарод­них відносинах», необхідної для «тривалого і справедливого миру в Європі», а також розпочати з ОВД переговори щодо пропорційного скорочення збройних сил Заходу і Сходу.

Інтервенція збройних сил ОВД в Чехословаччину в 1968 р. засто­порила справу, спонукнула НАТО на збереження свого військового потенціалу. Лише в 1969 р. НАТО погодився обговорювати з ОВД пи­тання про скликання спільної наради, хоча негативно поставився до її негайного скликання. При обговоренні цього питання 4—5 грудня 1969 р. в Брюсселі Рада НАТО підкреслила, що для досягнення справжнього миру необхідно вирішити фундаментальні проблеми європейської без­пеки. А для цього потрібна тривала й ретельна підготовка.

У травні 1970 р. НАТО вперше виявив готовність розпочати бага­тосторонні консультації з зацікавленими урядами відносно скликан­ня конференції. Пропонувалось обговорити на ній питання про «вільне пересування людей, ідей та інформації», розширення культурного, наукового, технічного та економічного співробітництва.

Радянський Союз, де «залізна завіса» не була вигадкою буржуаз­ної пропаганди

, розцінив вимогу вільного пересування, як провока­цію. Разом з тим радянському керівництву довелося погодитися на активну роль США у встановленні європейської безпеки і замисли­тись над тим, як ставитись до проблеми вільного пересування людей та ідей під час переговорів з Заходом — адже питання це мало неодмін­но постати.

Далі події розгортались скоріше. На сесії Ради НАТО в Лісабоні 3-4 червня 1971 р. міністр закордонних справ Франції М. Шуман за­пропонував конкретний план проведення наради країн Європи та Північної Америки. Він виклав своє бачення організації наради, яке майже співпадало з тим, за яким і проходила через певний час Гель- сінкська нарада. Проте було вирішено зачекати остаточних результатів вирішення Берлінської проблеми.

Підписання 3 вересня 1971 р. чотиристоронньої угоди про Захід­ний Берлін зняло можливі заперечення проти скликання наради. В результаті зустрічі керівників СРСР і ФРН 19 вересня 1971 р. було заявлено, що віднині ситуація сприяє скликанню загальноєвропейсь­кої наради за участю США і Канади.

Подальші міжнародні події високого рівня також сприяли цьому. Під час офіційного візиту Брежнєва до Парижу 25—30 жовтня того ж року Л. Брежнєвим і Ж. Помпіду було підписано ряд важливих угод, серед яких і документ «Принципи співробітництва між СРСР і Фран­цією», що закладав основу юридичного визнання Францією радянсь­кого принципу «мирного існування». В радянсько-французькій де­кларації про зустріч вказувалось, що передбачена нарада поглибить процес розрядки в Європі і буде «сприяти такій поступовій трансфор­мації відносин між європейськими державами, яка дасть змогу подо­лати розкол континенту на військово-політичні угрупування».

 

« Содержание


 ...  153  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я